Розділ 5

- Пане Білл, ви нас приємно здивували, - з шоком у очах промовляла героїня,- Особисто мені сподобалось. Тому, я кажу вам Так.

Один з ведучих промовив: 
- Оу, для пані Елли це перша людина, яку вона не критикує, - зі смішком виразився той.

- Звичайно, - почав один з режисерів, який для мене був невідомий, - це ж презентація однієї з частин її книги, яку вона присвятила невідомо кому.

Я стояв шокований. Мені перехопило мову. Тобто я розповів, тобто переповів частину з її монологу. Я не можу дихати. 

- Але, - продовжив той же режисер, - вона була дивовижна. Я, навіть, забув хто я є насправді. Так передати монолог нашої режисерки ще ніхто не зумів. Тому моє слово - Так.

Усі гучно залилась аплодисментами і потім у свої руки взяв мікрофон наступний і останній режисер.

- Я здивувався грі такого молодого професіонала. Будь ласка, скажіть де ви навчались? Мені цікаво почути це, - з усмішкою промовив той.

- Я не отримав вищої освіти. Звичайно я відвідував театральний гурток але це було у сьомому класі, - правдиво промовив я. Пані Елла відкрила легенько рота. У її очах я побачив знайому мені дівчину. Це була та сама Елла.

- А чим ви зараз займаєтесь? - не відводив від мене погляду останній режисер.

- Ну я, простий будівничий. Я працюю недалеко звідси.  Ось і вирішив випробувати свій талант, або можна так сказати хобі. Давненько я цим не займалася.

- Ну, удачі вам. А я кажу… - усі затамували подих. Чоловік повільно вимовив - Так!

Усі глядачі заверищали. Я стояв і не вірив своїм вухам. Я робив те, що давніше мене змушували робити на театральному. Я рушив зі сцени. Я хотів збиратись додому, але жіночка з навушниками і мікрофоном зупинила мене.

- Юначе, ви куди?- запитала вона.

- Я? Я додому. Усе закінчилось і я отримав свої "Так".

- Це ще не все. Усі, хто виграв залишаються. Вам представлять завдання. Вам ніхто цього не сказав?

Я заперечно кивнув головою. Потрібно потерпіти ще. Нічого.

Я слухав, як деякі повторювали свій сценарій. Багато з них я знав.

З тих, хто виграв, деякі переодягнулись. Вони зійшли вниз по сходах до якогось підвалу. Там був великий фуршетний стіл. Всюди ходили офіціанти. Я взяв бокал шампанського. У кімнаті було менше десятка людей. Вони спілкувались між собою. Я не хотів підходити до жодної групи з них.

Через пів години зійшла решта і режисери. Нас можна порахувати на пальцях двох рук. Тут було дев'ятеро людей.

Раптом Елла виступила з промовою:

- Доброго дня, мої дорогі друзі! Я рада повідомити, що саме вашій дев'ятці випав шанс брати участь у наступній частині відбору. Хочу повідомити, що вас поділять на команди. У кожній з яких по- троє. Я зараз зачитаю список людей, які потрапили у мою команду, а потім у іншу.

Я вслухався. Спочатку пролунали два інших учасники. А за ними і я. Це була дівчина, якийсь хлопець і я.

- Завтра збираємось на знайомство і я роздам вам сценарій. Зараз ви можете насолоджуватись чудовою їжею. Хто хоче, то може піти.

Я зрадів, що так можна. Я саме рушив вперед до дверей, але не встиг я й підняти голову вгору, як мої очі зустрілись з чудовою, низенькою дівчиною, яка, видно була на підборах. Мене заворожили її очі. Вони дивились прямо у мої. Я відчував себе прикутим до цієї дівчини. Вона була чудовою. Моє серце билось так шалено, як ще ніколи не билось. Я відчув, що належу їй. Цим чудовим діамантам, які відбивали моє відображення. Я опустив погляд на її опухлі губи і подумав про поцілунок. Але не на цьому було. Впевнений голос вирвався крізь ці стиглі вишні:

- Ви йдете? Я хотіла б поговорити, - солодким голосом говорила вона.

Я спочатку не зрозумів що зі мною коїться, потім промимрив незрозуміло, думаючи, що вона все зрозуміє.

- Та, начальство просило прийти сьогодні на роботу. Не приймають мої прогули, хоч лише поступив сюди на роботу, - а тоді я згадав слова мого начальника.

- Хто у вас начальником працює?- її уста вимовляли це так невимушено, що годі на них не дивитись. У мене шалено серце стукало. Я знав, що я люблю Еллу. Але зупинити це було неможливо.

- Пан Авраам, - похмуро пробелькотів я. Ще цього мені не вистачало.

- Я сьогодні вчечері до нього подзвоню і відпрошу вас   на кілька годинок на репетицію, - весело заговорила вона.

- Я хотів вас запитати, - вагався я.

- Так, - вона глянула у мої очі і я розтанув. Я хотів просто поцілувати її. Забрати з цієї вечірки, але виховання мені не дозволяло.

- А як ви ж ним познайомились?

Вона усміхнулась. Її усмішка покривала ціле обличчя. Мені хотілось торкнутись цього чудового візерунку, який створювався на щоках. Ця дівчина звела мене з розуму. Скільки я не переконую серце зупинитись, але воно калатає, як шалене. Я відчуваю, що саме з нею я проведу свої дні.

- Я була юною, - завелась вона, а у її очах блищали теплі вогні, - приїхала сюди для того, щоб розпочати кар'єру. Оскільки з грошей у мене було кілька папірців і потрібно було йти на роботу, я працювала у ресторані. Ось, одного разу сюди прийшов пан Авраам. Я саме йшла з тацею напоїв. І як ви розумієте, вилила на нього частину. Він розсердився і сказав, що хоче, щоб я працювала у нього, щоб відшкодувати. Я варила їжу його робітникам. Та коли один пожалівся, що це не смачно, то він так розізлився, що вишвирнув його за двері, а не мене. Виявилось, що йому дуже сподобався той суп. А коли я повернулась, то чоловік запропонував мені роботу у масовці. Актори виконували погано ролі, точніше читати текст не вміли. От я і взялась читати. Звичайно, я писала. Коли відомі стали мої твори, то стала відома й я, - закінчила вона і глянула мені в очі.

Я був здивований. Такий довгий шлях у такої критикантки. Вона мене захопила з головою. Не стримуючи себе я нахилився, щоб поцілувати її. Щоб потішити себе таким довгожданим подарунком. Вона, здавалося, також потягнула голову до моєї, але потім, ніби передумала. Промовила у самі уста:

- Вибачте, але я не можу. Я обіцянку дотримати хочу, - хрипким голосом промовила вона, кладучи руки на мої тверді груди.