Обіцяю бути твоєю

Глава 27

Лєра

Тиждень пролітає за роботою: закупівля нових матеріалів, звірка звітів, перегляд даних щодо прибутку і витрат. У мене працює непоганий бухгалтер, але я однаково дзвоню Насті й прошу її все звірити. Вона сміється й нагадує, що в неї не так багато практики в цій справі.

— На-а-а-асть, — тягну я. — Будь ласка. Я ж не за безкоштовно.

— Іди ти, — фиркає. — Принось свої звіти, я подивлюся. Можеш на пошту скинути. І тільки спробуй гроші заплатити.

Я дякую їй і вимикаюся. З роботи йду раніше, щоб зайти в дитячий магазин і купити Данилку подарунків. Знаю, що гроші подруга все ж брати відмовиться, а від подарунків сину — не зможе. Непогано б було, щоб ще і собі приймала, але це навряд чи. Настя горда, будь-яку допомогу геть відкидає, хоча іноді бачу, що їй тяжко із сином.

У магазині запитую продавця-консультанта, які іграшки можна купити для однорічного хлопчика. Потрібно взяти щось для сина Богдана. Навряд чи діти в цьому віці дуже тямлять у подарунках, але й прийти з порожніми руками буде негарно. З Данилком мені легше. Я беру йому іграшки й одяг на виріст. Настя каже, що в неї вже вся шафа завалена одягом і новий їй так і не доведеться купувати. А мені приємно, адже він мій хрещеник.

— Рекомендую придивитися до розвивальних іграшок. Дітям у цьому віці дуже важливо розвивати дрібну моторику рук, просторове мислення, уважність і посидючість, — каже дівчина. — З модельок пропоную ось такі.

Я дивлюся на смішну конструкцію, чимось схожу на мій органайзер для косметики. Трикутна основа знизу і зверху, посередині розділена декількома стінками. Одна виконана у вигляді рахівниці, на іншій вирізані поглиблення під геометричні фігурки. Третю не видно з-за коробки, але я впевнена, вона не менш цікава. Зверху на трикутній основі дві шестерні й хитромудро вигнуті прути з нанизаними намистинами.

— Добре, пакуйте. А солодощі? У вас є солодощі для діток такого віку?

— Печиво, пюрешки, смузі, соки? Що саме вас цікавить?

Я тільки рот відкриваю. Звідки я знаю, що краще взяти дитині в цьому віці: пюре або сік, а може, смузі?

— Зазвичай беруть печиво, дітки його люблять і там натуральний склад, — усміхається дівчина, помічаючи мою розгубленість. Можете взяти й сік теж.

Я киваю і прошу її упаковувати. Поняття не маю, що можна їсти маленькому синові Богдана, але сподіваюся, що хоч щось. В разі чого — буде гратися іграшками. Усі покупки складаю в автомобіль, а вдома забираю тільки ті, які купила Дані. Богдан із сином чекають на мене вдома, і я вже запізнююсь, усе ніяк не можу себе змусити поїхати. Адже це дитина. Син. Що, якщо я йому не сподобаюся? Яке майбутнє тоді на нас чекає?

Не знаю як, але до дому Богдана дістаюся швидко. Паркуюся, беру пакети в руки і йду до привабливої висотки. Богдан зустрічає мене на порозі прямо з дитиною. Я навіть рот відкриваю від несподіванки, тому що син у нього на руках. Такий маленький, я б навіть сказала крихітний. Пхикає, видно, що не дуже задоволений і вередує. Маленький зовсім, хоча Данька ще менший, але його ж я бачила з пелюшок і вже звикла. Нова дитина в моєму житті з’являється надто несподівано. І голосно.

Я проходжу всередину, цілую Богдана в щоку. Чмокаю швидко, тому що в цю мить його син пхикає.

— Вибач, ми сьогодні примхливі, — Богдан оголює ідеально рівний ряд зубів. — У нас зубки ріжуться, тож… ніч обіцяє бути веселою.

Я усміхаюся і швидко скидаю із себе взуття й одяг, тягну пакети у вітальню. Кажу, що купила печиво й сік. Не знала, чи можна, але взяла.

— Там є печиво? — Богдан киває на пакети. — Діставай зараз же!

Я швидко розпаковую печиво і простягаю одне малюкові. Він миттю жваво хапає його в руку і пхає до рота.

— Рома безумовно задоволений.

— Тепер я хоча б знаю його ім’я.

Дитина і справді замовкає. Захоплено жує печиво, вимазуючи Богдана кашицею, що випадає в нього з рота. Це так мило, що я з дурною усмішкою задивляюся на свого чоловіка, який у картатих штанах і сірій розтягнутій футболці няньчить дитину. Він весь вимазаний печивом: обличчя, підборіддя, шия. Рома не скупиться, дістає печиво з рота, проводить мокрим шматком по обличчю Богдана й запихає назад, з жадібністю вгризаючись у ласощі.

— Ти знав, що він перестане плакати?

— У нього зубки ріжуться, гель Анжеліка привезти забула, а я тільки замовив, тому ходжу з ним на руках, заспокоюю. Палець, як у п’ять місяців, уже не даси, зубів багато, кусає боляче.

Я почуваюся цілковитою ідіоткою, тому що не знаю про дітей практично нічого. Хоча не так. Не знаю про проблеми прорізаних зубів, тому що Данька ще маленький і Настя не скаржилася, а інших знайомих у мене просто немає. Проте все про це знає Богдан. Здавалося б, я ж жінка. Безумовно повинна знати хоча б елементарне, але поруч із ним почуваюся недотепою й обіцяю, що обов’язково прочитаю кілька статей з інтернету.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше