Розділ 14. Довгоочікуваний бал

ДОВГООЧІКУВАНИЙ БАЛ

«Минуле буває занадто тяжким для того, щоб весь час носити його з собою. Інколи потрібно забути про нього заради майбутнього».
Гаутама Будда

«Боги існують».

Це друге слово, що розшифрувала Лора. І це точно не збіг. Сьогодні вона змогла взяти книгу додому і тепер знову допізна сиділа, розшифровуючи книгу. Процес тягнувся повільно. Все ж, шифр був дуже складним.

– Якось усе це дивно… – пробурмотіла Лора, з хрускотом випрямляючи спину. – Ну й втомилася ж я…

– Так лягай спати, – згори пролунав голос Лілі. – Уже друга ночі… а ти заснути мені не даєш.

– Та як я тобі заважаю? Затули вуха та й спи собі.

– Ніби це так легко…

«Тепер мені важко буде заснути, – подумала Лора. – Ця книга… якась дуже дивна. Що хотів сказати автор?»

***

– Лоро, ти вже другий день підряд не висипаєшся, – докірливо мовила Марта, дивлячись на заспану Лору.

– Куди не висипаюся?

– Господи… треба буде забрати у тебе ту книгу. Вона погано впливає на твоє здоров’я.

– Не треба… я уже розшифрувала перші два слова, – мовила вона й широко зівнула. – Але якесь воно дивне.

– Справді? Тобі вдалося зрозуміти шифр?

– Здається…

– І що там?

– Потім… спробую більше розшифрувати. Зрозуміти. Можливо, я десь помилилася і щось не так… розшифрувала.

Марті довелося з цим змиритися. Але тепер їй не треба буде ламати голову над іншими методами шифрування, якщо Лора вже знайшла потрібний… і навіть розібралася. Тільки справді, нехай поспить цієї ночі.

А от що цікавим було – наближався бал. Час летів надзвичайно швидко, тому на найближчих вихідних усі збираються у великій залі на Примарний бал.

Після пар Марта швидко пробралася до Лори в кімнату, доки там ще нікого не було, і забрала у неї книгу-з-пісочним годинником. Хоча, книжечку із розшифровкою того шрифту також краще забрати, а то ще проведе ніч, вивчаючи його… візьме ніби то з тієї причини, що сама хоче розібратися.

Повернувшись у свою кімнату, вона надійно сховала ці дві книги, і навіть коли Лора прийшла до неї з претензіями, Марта їх не віддала.

– Тобі треба виспатися, – мовила вона, виштовхуючи Лору за двері.

– А до того що робити?

– Подивися фільм або просто позалипай в інтернеті.

– Це нудно… я хочу далі розшифровувати, віддай мені ті книжки!

– Ні. Я сама хочу їх почитати…

– Я ж знаю, що ти не збираєшся їх читати.

– Попрактикуйся у своїй ОЗ. Постав експерименти на Лілі. Підготуйся до балу чи…

– Ого, невже скоро бал? – Лора ошелешено глянула на дату. – Поглянь, як час швидко летить…

– Ось-ось, іди-но, згадай основи вальсу.

Коли Лора нарешті залишила Марту в спокої, дівчина видихнула з полегшенням. Тепер можна попрактикуватися у яснобаченні… хоча, ні. Варто поробити щось зі світлом, а то ще забуде, як ним користуватися.

Потім Марта ще трішки повправлялася зі своїм хлорокінезом, адже завтра на парі практики буде невеличкий тест. Василина трохи допомагала, загадуючи завдання, а потім дівчата мінялися «ролями». Все ж, вони до однієї «галузі» ОЗ відносилися. Незабаром прийшла пора спати і Марта без всяких переживань вклалася в ліжко.

А тоді жахливі сни нагадали про себе.

Цього разу сон був особливо яскравим. Марта стояла на круглій площі перед Академією, а над головою світив місяць, яскравіший, ніж ліхтарі довкола. Він освітлював гості шпилі замку, а також біляве волосся постаті попереду. Звісно ж, це знову Лілі.

Марта хотіла гукнути її, але дівчина зірвалася з місця й побігла вперед – в Академію. А саме вона прямувала до старого замку. Марта кинулася за нею. Все ж, це тільки сон…

Вони забігли у замок. Минули весь перший поверх і почали підійматися по сходах. Втома у сні геть не відчувалася, вона легко злітала вверх сходами, майже не напружуючись.

Лілі забігла на третій поверх. Помахом відлинивши двері, вона зайшла до великої шикарної зали, у якій лунала музика. Яскраве світло різало очі після темного сходового майданчика. Усеможливі прикраси вигравали при світлі, віддаючи відблиски. Чарівні пари танцювали у такт музиці.

Марта зрозуміла, що їй сниться той самий Примарний бал. Усе було настільки чарівно, граційно, захопливо… ця атмосфера – просто казкова. А прохолодний вітерець та повний місяць лише додавали відчуття, що цей бал якийсь містичний.

Стоп. А звідки у закритій залі взялися вітерець і повний місяць?

Марта знову озирнулася. Ні, вона була вже не в ошатній танцювальній залі. Вона була на… даху? Ні, не схоже. Дах у замку гострий, а це якась відкрита кімната…

Лілі все ще стояла неподалік. Вона дивилася вгору, на місяць. Але чи на місяць? У повітрі зависло дещо інакше, якась бліда постать із розтріпаним білявим волоссям…