Обдаровані. На межі

Розділ 15. Якби це був лиш сон...

ЯКБИ ЦЕ БУВ ЛИШ СОН…

«Про смуток можна писати нескінченно...»

Януш Вишневський

Кажуть, що на примарний бал із замкнутих на п’ятому поверсі кімнат вилітають привиди… душі померлих вештаються по замку й спостерігають за Примарним балом. Його й влаштували на їхню честь – примар…

– А кажуть, одна кімната на п’ятому поверсі відчинена…

– Що? Справді?

– Я думала, це лиш легенди…

– То може, і примар хтось бачив? Ха-ха, думаю, це тільки легенди.

– Але ж кімната відчинена… хто це зробив?

Ці розмови долітали до вух навіть попри музику. Але Марті це вже було не цікавим – то вона відчинила ту кімнату і знала, що ніякі привиди до цього не причетні. А тих примар… чи як казав Павлик, енергію померлих, не могли бачити звичайні люди, навіть під час Примарного балу. Якщо вони й існують, привиди, то вони невидимі й ніякої шкоди нам не можуть завдати.

Враз музика стихла. У залі розмов ставало все менше й менше, а тоді запала майже суцільна тиша. Годинник пробив п’яту вечора. Заграла урочиста музика – починалося відкриття Примарного балу.

Ведучі заходу на невеличкій «сценці» взяли слово. Говорили… на французькій. А тоді інший ведучий на англійській. Тільки через те, що сцена була маленькою порівняно із величезною залою, їх було не дуже добре чути, якось нерозбірливо. Тому Марта не надто звертала уваги. Потім взяла слово мадам Дюмон, директорка Академії. Говорила вона не довго, не так, як полюбляють говорити директори. Після чого вона весело вигукнула про початок балу, а тоді увімкнулася музика.

– Не боїшся, що я ненароком відтопчу тобі ноги? – саркастично усміхнулася Марта, коли Макс простягнув їй руку на танець.

– Не забувай, що у мене цілительська здібність.

– Я не надто вправна танцівниця…

– Але ж у нас було кілька уроків танців, тож ти впораєшся.

– Якщо чесно, моєму партнеру на заняттях добре так дісталося…

– Не перебільшуй, – він чомусь усміхнувся.

– Мені здається, він буде тільки радий, якщо ти відтопчеш йому ноги, – встряла Лора. – А не якась…

– Іди собі до свого партнера, – перебив Макс, тримаючи на обличчі примітну усмішку, хоча явно стримувався, щоб не відштовхнути Лору кудись подалі.

Марта не надто зрозуміла суть їхньої розмови. Їй значно важливіше було зосередитися на танці. Ось уже програли вступні акорди. А тоді пари почали танцювати у такт музиці.

Мелодія приємна й повільна. Дзвінка і… легка. Як напівпрозорий плинний шлейф сукні. Прохолодна. Тіло саме рухалося у такт музиці, повторюючи знайомі рухи. На Мартине здивування, танцювати виходило не складно. Макс підтримував її, вони разом немов пливли по великій розкішній залі серед безлічі різних пар. Можливо, справа була у партнері? Зараз вона і справді ні одного разу не наступила йому на ноги чи на поділ власної сукні…

Так непомітно мелодія закінчилася. Танець припинився. Марті навіть сподобалося.

– Дякую за танець, – Макс знову широко усміхнувся й по-театральному уклонився, мов той принц у казковому фільмі.

Сьогодні усе якось надто казково-чарівно. Це точно не сон? Якби був сон… то точно уже щось та й би сталося. І очевидно щось погане. У Марти хороших снів давно не було…

Марта також усміхнулася й відшукала поглядом Лору. Вона якраз дісталася до фуршету.

– Гаразд… я піду, – промовила Марта.

– Тоді я також, піду розшукаю сестричку, – він підморгнув.

І зник у натовпі. Марта пробралася до столу, де була Лора й напинала якісь тістечка.

– Уже знищуєш запаси їжі? – лукаво примружилася Марта.

– Такий бал буває тільки раз у житті, – філософськи зауважила Лора. – Тобто, у нашому житті. В Академії таке кожен рік…

І вона якось сумно зітхнула. Цікаво, вона просто в захваті від балу чи їй дуже сподобалися ці смаколики? Хай там як, але Лорі було байдуже – вона, схоже, вирішила скуштувати тут все. Марта й сама була не проти щось з’їсти, тільки от солодкого не надто хотілося. На щастя, неподалік була тарілка з фруктами.

Тим же часом вона відшукала поглядом Лілі. Макс був біля неї. Це добре… Поки він поряд, навряд чи їй щось загрожуватиме. Можливо, той сон таки був неправдивим. У такому натовпі навряд чи з нею щось трапиться. Інакше тоді би снилася масова катастрофа.

Від такої думки Марта чомусь усміхнулася. Не було причин зараз хвилюватися. Цей Примарний бал і справді був чудовим.

***

Несподівано для Лілі, Левик таки вирішив запросити її на танець. Ну заради цього хоча б можна було приходити на бал… Це руде чудо навіть розшукало туфлі з каблучком, щоб не виглядати занадто… низеньким. А чорний класичний костюм із ніжно-оранжевою під ним йому дуже навіть пасував. І своє руде волосся він красиво вклав.

І ще довелося станцювати разом із Максом. Він наполягав… ну, а чому б і не подарувати танець любому братику?

Загалом, Примарний бал минав чудово. Було багато різних смаколиків. Хоча Лілі вирішила сильно не налягати на них, багато солодкого – шкідливо для здоров’я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше