Розділ 2. Втаємничена група

ВТАЄМНИЧЕНА ГРУПА

~~~

Коли закінчилися усі пари й заняття, друзі не поспішали повертатися до гуртожитку. Сьогодні була п’ятниця. Сьогоднішній вечір – цілком вільний.

– У вітальні шумно, – мовила Лора. – І не хотілося б, щоб нас підслуховували… розвісять там вуха і слухають.

– Та навряд чи хтось втямить, про що ми, – пирснула Лілі.

– Але однозначно зацікавляться. Не думаю, що нам цікаво буде переповідати усе по десять разів. І вони ж лише послухають, навряд чи щось путнє підкажуть. Там же молодші… Загалом, рушаємо у бібліотеку, – Лора твердо стукнула кулаком об руку. – І Павлик там до нас підключиться. У нього раніше сьогодні заняття закінчилися, тож думаю, він уже там.

– Тоді вирішено, – видихнув Левик, закинувши рюкзак на плече. – Тільки… що то за Павлик ваш?

– Павло Панда, – Марта не стримала усмішки. – Ти його знаєш, просто…

– А, Паша! Чого ви його Павликом звете?

– Та просто…

– І мене Левиком іноді кличете. Вам так подобається додавати до імен ці ласкаві суфікси? Ми вже дорослі хлопці!

– Ага, особливо ти, – гигикнув Макс, дивлячись на рудого зверху вниз. Левик не надто й виріс за останній час. Усе ще такий руденький карлик… ледь вище Лілі, та й так, на кілька сантиметрів. А вона ледь до ста шістдесяти сантиметрів дотягує…

– Ну подумаєш, ростом не вдався, – надувся Левик. Для нього це болюча тема. – Але це не заважає тому, щоб від мене відчепилося це дурнувате прізвисько, воно мені набридло.

– І як тебе звати? Лев? Левко? Нам це точно буде незвично.

– До того ж, Левик – це миленько, – додала Лілі, усміхаючись.

– Та не хочу я бути «миленьким»! – у Левика аж розчервонілися вуха.

Компанія загалом складалася із шести людей – троє дівчат, Лілі, Лора та Марта, і троє хлопців, Макс, Ратмир і, власне, Лев. Як уже було згадало, у бібліотеці до них доєднався Павлик (ну так зручно його звати). Ось така от зібралася група, що була втаємничена в усі дослідження, усі секрети, які приховуються від звичайних людей і навіть обдарованих.

Загалом ті, з кого складатиметься майбутня експедиція у світи.

Дівчата взялися викладати на стіл предмети – Куб світів, книгу «Світло» і книгу з пісочним годинником. Це три найголовніших елементи їхнього дослідження.

– Боги існують. І не лише. В інших світах, куди шлях відкриє Куб духів. Лише той, хто побував на межі, розгадає правду далі… – Лора зробила невелику паузу, переводячи подих. – Написано на пам’ять нащадкам.

– Оце й написано на початку книги, – Марта вказала на палітурку, де ледве виднівся знак пісочного годинника.

– Далі я ще не читала книгу, – мовила Лілі. – Але переглядала. Написано усе від руки дещо нерозбірливим почерком… Там є кілька розділів, що стосуються різних тем. Наприклад, про ту ж межу, духів, людину на грані життя та смерті…

– Саме там ти і знайшла, як можна було повернути тебе, так? – перепитав Левик, а Лілі кивнула.

– Там і про людей у комі було… – пробурмотіла дівчина. – Виявляється, тоді також душа від тіла відділяється. Але якщо повертається назад у тіло, то майже нічого не пам’ятає. Загалом, я зрозуміла так: цей розділ стосувався духів і їхнього світу. Листаючи книгу, я бачила там щось і про інші світи… думаю, там є інформація про кожен із шести світів.

– Отже, це може стати своєрідним провідником у світи, – кивнув Макс, замислившись. – Так буде значно легше вирішувати, куди ми можемо вирушити. Але… гляньте на куб.

– Тут якісь дивні знаки, – гмикнув Ратмир. – Марто… ти раніше таких не бачила?

– Ні, і серед рун такі не зустрічаються, – дівчина похитала головою. – Там знаки більш візерунчасті, мають якісь конкретні значення, чіткі об’єкти. А тут…

– Кружечок із хвилястою лінією, – Лілі скептично глянула на значок верхньої грані. – Три рисочки. Пісочний годинник… о, це щось конкретне. Думаю, цей світ якось пов’язаний з часом.

– А цей? – Павлик вказав на рисунок грані, що розташовувалася до нього. – Неначе закручений тремтячий… равлик.

– Равлик-Павлик, – тихенько засміявся Левко.

– А якщо чесно, схоже на душу… – пробурмотіла Лора. – Коли Лілі повернулася з-за межі, вона мала таку ж форму. Ви подивіться під іншим кутом: це закручений кружечок із хвостиком.

– То може, ця грань символізує світ Духів? – припустив Макс. – Так, скоріше так і є. Лілі, а які взагалі є світи?

– Цього я ще не прочитала, – дівчина похитала головою. – Зараз можу швиденько пролистати книгу і пошукати інформацію щодо цього…

– А чому одна грань пуста? – Марта тикнула пальцем у Куб.

– І справді пуста… – пробурмотіла Лора.

– Може, стерся малюнок? – припустив Павлик.

– Або ж він невидимий, – Макс стиснув плечима. – Або… існує світ пустоти? У якому нічого немає.

– Може… – пробурмотіла Лілі, листаючи книгу.

– Круг на верхній грані цілком може означати наш світ, – припустив Ратмир, уважно розглядаючи куб. – Типу… планета Земля. Вона має форму шару.