Розділ 4. Застереження

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

«Якщо все буде так, як тобі хочеться, то жити стане нецікаво».

Харукі Муракамі

Тиша. Усі дивляться на Лілі, а вона дивиться у книгу.

– Так ти будеш читати чи ні? – нетерпляче запитав Ратмир.

– Я… а що я мала читати? – Лілі окинула усіх здивованим поглядом.

– Не зрозуміла, – насупилася Марта. – Ти ж щойно наче почала читати.

– І я таке пам’ятаю, – підтакнув Левик. – Ти наче почала, але… ти ж нічого не читала, ні?

– Ні, – Лілі похитала головою. – Та й я не пам’ятаю, що саме я мала читати. Цю сторінку?

– Ні, попередню, – мовила Лора, суплячись. – Відбувається щось дивне… Прочитай ще раз.

Лілі знову набрала у груди повітря і почала. Марта це чітко запам’ятала. Та встигла вона лише кліпнути очима, як знову… та ж сама картина. Усі сидять в очікуванні, коли Лілі почне, а та виглядає так, неначе уже закінчила.

– Схоже на якісь фокуси, – сумно зітхнув Макс. – Якщо врахувати те, що відбулося з Лілі до цього… там написане щось таке, що змушує нас про все забути.

– Автор цієї книги явно не проста людина, – кивнула Лілі. – Я не здивуюся, якщо він втнув щось подібне.

– Чо-орт, – процідила Лора. – Там явно щось важливе. Але навіщо він тоді написав це? Якщо ми все одно про це забуваємо…

Хто знає. У Марти було дивне відчуття у грудях. Реально наче вона щось забула. Ця книга точно була не простою.

– Ну, а що там ще цікавого було написано? – запитала Ірина. – До цього моменту, що ти встигла прочитати?

– Там багатенько, – Лілі зітхнула. – Якщо спробувати коротко… загалом, там розповідається про кожен із шести світів по трошки. Сам автор у них не бував, але звідкись знає багато що про них… Спершу розповідалося про світ Долі, він виглядає точно як наш. Тільки люди там мають здібність записувати нашу долю. Ось таким чином ми зв’язані і співіснуємо. Один без одного не можемо… люди у світі Долі навчаються у якісь Академії від самого народження, а до роботи приступають уже в дванадцять років. Вони можуть працювати за двома напрямками – письменник долі й архівник. Там ще багато моментів, дещо про них розповідав і Лорин батько…

– Гаразд, про світ Долі зрозуміло, – кивнула Лора. – Туди ми і збиралися вирушити у першу чергу.

– Так, світ Долі і за описом виглядає найбільш безпечно. Світ Духів, наприклад, дещо похмурий… я там бувала, нічого цікавого там не було. Усе немов з кришталю, всюди вештають привиди – вічні примари, що не наважилися переродитися у якомусь зі світів. З ними можна поговорити, але вони лише спогади та думки, нічого більше. Лише енергія, що залишилася від живих людей. Ті, хто не хочуть залишатися у світі Духів, можуть вирушити в інші світи у вигляді енергетичного клубка, який ніхто не буде бачити. Або є інший варіант – переродитися.

– Пам’ятаю, ти згадувала щось про світи Часу та Простору, – пригадав Левко. – Що там з ними?

– От про них мені зрозуміти було найважче. Я читала про світ Простору, можу процитувати, – Лілі почала гортати книгу. – Ось. «Світ Простору і є самим простором, де час зупинився. Чи точніше, він є відносним для кожного. Ти можеш змінювати його за власним бажанням і таким чином змінювати усе. Ти можеш переміститися у будь-яку точку, можеш викривляти простір і за допомогою часу змінювати усе, що у ньому є, було чи буде. Та все це не буде справжнім, усе у цьому світі – лише плід твоїх уяв. Він буде таким, як ти його уявляєш і він існуватиме завжди, доки буде якась жива душа, що може уявити його. Кожен цей простір бачить по-своєму…»

– Дурниця якась, – фиркнув Ратмир. – Як таке взагалі може існувати?

– Тобто, у тебе не виникало питань, як взагалі можуть існувати інші світи, – засміявся Павлик.

– Пам’ятаєш, немає нічого неможливого, – посміхнулася і Лора. – Тому, такий світ цілком може існувати. Як цікаво він влаштований… якщо він є простором і в ньому відсутній час, виходить усе, що там є – це самий простір.

– Логічно, – гмикнув Левик.

– Та ні, ти не зрозумів! Що таке простір? Це те, що ми бачимо. Як ти думаєш, чому ми миттєво не можемо переміститися з бібліотеки, приміром, у гуртожиток? Бо нам на це потрібен час, щоб дійти. Тобто, ми будемо там у майбутньому. Якщо час можна змінювати за власним бажанням, то досить лише уявити той час, коли ми будемо у гуртожитку і – оп! Він настане.

– Як цікаво, – кивнув Макс, замислившись. – Тобто, якщо уявити, що у майбутньому тут є тарілка з пончиками, то вона тут з’явиться.

– Якось так, – посміхнулася Лора. – А якщо уявити, що тут є море, сонце і пляж, то можна буде влаштувати собі гарний відпочинок…

– Розмріялася, – пирхнула Марта, засміявшись. – Ми ще у нашому світі, пам’ятаєш?

– Тож, якщо подумати, світ Простору також має бути безпечним… – промовила Ірина. – То може, спершу у нього вирушимо? Для розминки.

– Але ми досі не знаємо, який він із цих знаків, – Лілі кивнула на Куб. – І там, якщо я правильно розумію, немає ніяких мешканців. Там не буде, у кого поради запитати…

– Так, вирушити у світ Долі буде логічніше, – погодилася Лора. – Там і розпитаємо у людей інформацію, якої нам не вистачає.