Розділ 9. Світ Простору

СВІТ ПРОСТОРУ

«Коли ми маємо перед нами великі скарби, ми ніколи цього не помічаємо. А знаєш чому? Бо люди не вірять в існування скарбів».

Пауло Коельо

Світ Простору – це сукупність усіх просторів, які лише можуть існувати. Адже цей світ і є самим простором. Керувати часом тут можна на власний розгляд, тому ти опиняєшся у тому місці, якого сам бажаєш. Це і складало небезпеку для цієї немалої групи юних дослідників – усі опинились у різних місцях, зовсім порізно одне від одного…

Але якщо уявити потрібну людину – ти скоротиш час вашої зустрічі і миттю ж опинишся біля неї у потрібному просторі. До такого висновку дійшов Макс. Тепер потрібно було переміщатися по черзі до кожного, переповідати ці деталі і забирати із собою – «у гості» до наступного члена команди.

Це зайняло чимало часу. І всьоме переповідати це все Ірині уже набридло…

– Краще би ми усіх зібрали, а тоді розповіли усім разом, – зітхнула Марта. Так дійсно вийшло би швидше, адже доки Макс розповідав усе окремо кожному, марнувалося досить багато часу.

– Загалом, цей світ працює якось так, – втомлено мовила Лора, коли хлопець закінчив розповідати все Ірині.

– Я майже нічого не зрозуміла, але гаразд, – білявка стиснула плечима. – Головне, що ми тепер усі нарешті зібралися, і знаємо, що треба робити.

– Вірно сказано, – кивнув Ратмир. – Хай і принцип я не до кінця усвідомив, але що робити – наче зрозуміло.

– От і прекрасно, – Лора усміхнулася. – Ну що, тепер повертаємося? Бо я вже і добре втомилася.

– А я їсти хочу, – скривився Левик. – Але це почуття навіть радує мене – хоч не буде так, як із Пусткою.

– Цікаво, хоч час ми і змінюємо, але залишаємося у стабільному стані… – пробурмотів Павлик. – Можливо, час ми змінюємо не для себе, а для навколишнього середовища?

– Точно, – Лора від захвату клацнула пальцями. – Виходить… це не ми переміщаємося у просторі, а простір переміщається до нас? Але чому, якщо уявити людину, ми переміщаємося до неї..?

– Ні, це її простір переміщається до нас, а вона разом із ним, – припустив Павлик. – Але ж як ти уявляєш це – простори переміщаються до нас? Як вони мають рухатися за нашим бажанням?

– Ну-у… в принципі, якщо брати до уваги теорію відносності, то що ми переміщаємося у просторах, що вони до нас – усе те саме.

– Отже, тут буде важко визначити, що відносно чого переміщується…

– Ми – переміщаємося у просторах, а вони – переміщаються до нас.

Марта зітхнула. Теорії цих двох могли все являтися і являтися у божевільних дискусіях… і тепер точно вже нічого не зрозуміло. Із поясненнями Макса усе було якось легше.

– Повертаймося вже додому, генії, – хлопнув друзів по плечах Ратмир, припинивши їхню палку розмову.

Світ Простору був надто загадковим, щоб на цьому закінчилися їхні дослідження тут… Так, зараз був час повертатися. Але Марта була впевнена, що сюди вони ще повернуться.

***

Вечір минав за роздумами та дискусіями. В основному, дискутували Лора з Павлом, іноді встрявав Макс, а інші так… слухали. І намагалися щось втямити.

– Зрозуміло одне – тепер ми не розгубимося, як це вийшло вперше, – прошепотіла Марта до Лілі.

– Але хто знає… світ Простору може нам підготувати ще ті сюрпризи.

– Ми маємо ще раз туди відправитися, щоб дослідити його можливості, – як висновок мовила Лора. – Мене насторожує відносний час і як ми його змінюємо… чи можемо ми, наприклад, переміститися у майбутнє нашої Землі?

– По ідеї, так, – кивнув Макс.

– Ми можемо переміститися будь-куди, – пирхнула Лілі. – У прямому сенсі. Навіть, якщо повністю щось вигадаємо, ми все одно кудись перемістимося…

– Але це місце буде реальним, – перебив її Левко. – Як я зрозумів, якщо ми повністю вигадаємо якесь місце, то перемістимося у щось найближче до цього…

– Так і має бути, – кивнув Макс. – Але… що ж буде, якщо ми повністю вигадаємо якесь місце? Наприклад, як щось типу фантастичного міста майбутнього чи щось таке.

– Думаю, туди ми і перемістимося, – мовила Лора замислено. – Якщо воно із майбутнього, отже, існуватиме колись. А ми у тому світі можемо керувати часом.

– Гаразд, із майбутнім був не найкращий приклад…

– Але ми серйозно опинимося у тому місці, що уявимо? – Павлик рвучко підвівся. – Навіть якщо не факт, що таке місце існуватиме у майбутньому? Навіть якщо такого майбутнього в принципі може не існувати?..

– Усяке майбутнє може існувати, це різні вітки ймовірності, – заявила Марта як спеціаліст у цій сфері. – Може бути, а може ні. І по ідеї, світ Простору має давати можливість переміщатися у всі ймовірності майбутнього, тобто…

– Тобто не можна зазначити точно, що взагалі існує якесь неіснуюче місце, – філософськи заявила Лора, а після цього на мить затаїлася тиша.

– Це як?

– Чому ж не існує? – здивувалася Ірина. – Цілком може бути якесь вигадане місце, якщо я його створюю зі своєї фантазії…