Розділ 11. Розділена команда

РОЗДІЛЕНА КОМАНДА

«Про друзів потрібно пам’ятати не тільки в їхній присутності, але й під час відсутності».

Фалес

Як тільки Лілі потрапила під той чудернацький снаряд, Левик одразу ж кинувся до неї, не помічаючи, що взагалі відбувалося довкола. І зрозуміло, сам одразу ж потрапив у пастку й заплутався у цій сітці, яка неприємно шипіла звуком електричного току.

– Краще не рипатися, – пролунав низький голос над головою. – Хоча тобі, малий, я таки підсилю дію ловця…

Ловця? Левик не встиг навіть підвести голови, як перед очима потемніло, а тоді він упав додолу без сил, утративши свідомість.

***

– Ей… де це ми? – за плече Левика торсала Лілі.

Хлопець відкрив очі… але нічого не побачив. Було так само темно. Він рвучко сів, а тоді об щось стукнувся головою.

– Ай! – зойкнув голос Лілі. – Ти чого?

– Лілі? Це ти?

– А хто ж іще! Ух… чого ти так різко прокинувся і підвівся без попередження?

– А чого ти була наді мною?.. Блін… ну як мені іще треба було прокидатися – повільно?

– Дурень, краще би подумав, як нам звідси вибиратися.

– А де ми взагалі? І… де інші?

– З нами ще Ірина, а всі інші… розгубилися.

– От чорт. І як нам тепер разом зібратися?

– Ніби я знаю!

– Угу… не вийде так, як у світі Простору.

– Хм… ну, знаєш, це ідея.

– Про що ти? Я кажу, не вийде тут об’єднатися так, як у світі Простору, однією уявою не обійдешся..!

– Та це само собою зрозуміло! Я про те, що світ Простору – це гарна ідея. Адже Куб світів ще досі при мені.

– Ти… ти збираєшся втекти, покинувши нас тут?!

– Дурник ти, звісно ні. Ми можемо переміститися в інший світ, тим самим, услизнувши звідси…

– Гаразд, а як тоді ми знайдемо інших? І якщо ми явимося знову у світ Долі, то нас знову так само спіймають, адже з’явимося ми у тому ж самому місці… а тоді ще, не дай Боже, Куб твій відберуть. І все – прощай надія на хоч якийсь порятунок.

– Так, тут треба продумати чіткий план…

– З цим у нас трохи туго. А що там Ірина? Де вона?

– Та наче теж тут і теж спить…

– Та не сплю я, – пролунав буркотливий голос білявки. – Просто не хотіла заважати щебетанню солодкою парочки.

– Ой, заткнися. І якщо ти вже чула нашу розмову, то допоможи план порятунку придумати.

– Все дуже просто – треба банально знайти вихід звідси, побачити світ, а тоді ти зможеш за допомогою Кубу світів переміститися у світ Долі не у стандартне місце, а туди, куди захочеш, – Ірина гмикнула. – Якось так.

– Можна подумати, вихід звідси так легко знайти…

– Та й далеко ми звідси не втечемо, – Лілі зітхнула. – Які нам тут переваги?

– Такого вони не очікують, – зауважила Ірина. – Та й послухайте… навіть якщо ми не зможемо вирватися звідси, тобі ж достатньо буде просто побачити конкретне місце?

– Тобто хочеш сказати, навіть якщо ми не втечемо, то все одно… зможемо втекти? Це, звісно, звучить дивно, але якщо ми справді зможемо вибратися далі, ніж ця кімната, то щось може і вдатися.

– Ти досить швидко можеш переміщатися з Кубом, коли сама? Якщо так… то можеш спробувати втекти сама, швидко переміщаючись із місця на місце. Ти ж так зможеш, правда?

– Але… залишити вас? Ти серйозно?!

– Не думаю, що з нами щось трапиться, доки ти зможеш знайти безпечне місце для нашого переміщення, – втрутився у розмову дівчат Левик й усміхнувся. – Ти ж повернешся сюди.

– Так, але… гаразд, а що далі робитимемо? Ми все одно, як казала моя мама, випромінюємо інакшу енергію, тож нас легко зможуть спіймати знову.

– Тоді… тікатимемо з усіх сил, – рудоволосий посміхнувся. – Головне знову не потрапити під ті штуки…

– Ага, вони ще й ОЗ блокують, – погодилася Ірина.

– Загалом, план ризикований, але краще вже так, аніж сидіти склавши руки. Лілі, ти не хвилюйся, у нас усе вдасться.

– Гаразд… тоді повернемося до першого питання. Як ми збираємося вибратися звідси? Я навіть не бачу, де ми.

– І я не бачу.

– Ніхто не бачить, – Ірина пирхнула. – Але є одна божевільна ідея. Рудий, я пропоную тобі рознести тут усе до чортиків.

***

Марта не була впевнена, що бігти в ліс усе глибше і глибше було гарною ідеєю. Але Макс радив не зупинятися, щоб відірватися від них. І коли Марта вже була на межі своїх сил, хлопець нарешті трохи сповільнив крок.

– Ух… ну ти й чкурнув, – дівчина уже ледве пересувала ноги, а дихання усе ніяк не могло заспокоїтися.

– Вибач… хвоста немає?

– Наче ні. Але так чи інакше нас знайти зможуть дуже скоро.