Обдаровані. У пошуках долі

Розділ 12. Божевільний план

БОЖЕВІЛЬНИЙ ПЛАН

«Заблукати – це найкращий спосіб знайти що-небудь цікаве».

Пауло Коельо

– Максе, зажди, – Марта раптово зупинилася.

– Що таке?

Марта відчула неначе, що щось не так. Вона не розуміла, що саме. Але… можливо, варто зробити передбачення на майбутнє? Точно, так точно можна буде дізнатися, що їм варто робити.

– Я… я хочу спробувати передбачити майбутнє, – мовила Марта. – Щоб дізнатися, як буде краще для нас.

– А вийде? Тобто… якщо майбутнє неоднозначне, як ти дізнаєшся, що саме для нас буде кращим?

– Швиденько гляну усі із найбільш ймовірних варіантів і виявлю, де результат буде кращим, – Марта посміхнулася, я тоді сіла під деревом. – Пробуди, якщо щось буде не так… мені знадобиться чимало часу.

Макс трохи подумав, а тоді кивнув і примостився поруч. Загалом, Марта мала рацію – так буде найбезпечніше. Вона може зазирнути в майбутнє, це ж реально великий плюс! Бо просто так важко визначити, що робити у такій… вкрай незрозумілій ситуації.

Марта заплющила очі й поринула у «свій вимір». Вона сказала, що може довгенько так просидіти… що ж, Макс дуже сподівався, що за цей час нічого такого не трапиться.

Дійсно, що ж таке небезпечне може підстерігати їх у лісі?..

У лісі… невідомому лісі.

Університет проводив чимало тренувань у лісі. І навіть Макс зі своєю не бойовою ОЗ – цілительством – міг проходити усі випробування. Хоча на початку йому це важко давалося. Він міг лише заліковувати рани, спершу неглибокі, а тепер навчився лікувати і серйозні пошкодження. Медична практика тому допомогла. Адже перед тим, як лікувати рану, її варто було обробити (інакше вона затягнеться, а інфекція залишиться). Така здібність неймовірно корисна, але й користуватися нею було вельми непросто. І вона не давала особливих переваг у бою…

Тож якщо на них раптом нападе невідомий ворог, єдиним виходом буде втеча. Ну і… Марта могла б їх якось захистити. Але Макса вельми нагнітало те, що у такій ситуації він виявиться некорисним.

Але зараз… наче було тихо.

Макс перестав озиратися навкруги й обернув погляд на Марту. Її обличчя зараз було… таким мирним та милим. Вона неначе спала, хоча була зараз неймовірно сконцентрованою і рилася у їхній долі.

Але зараз вона була спокійною. Скільки ж всього було у їхній долі… Макс міг лише дивуватися, як вона змогла усе це витримати. Він намагався бути поруч, але вона не завжди ділилася своїми переживаннями. Але він знав – їй було тяжко…

Яка ж вона неймовірно сильна. Велична ясновидиця, що сильна не лише фізично, а й духовно. Але ж насправді… вона була просто звичайною дівчиною.

***

– Слухай, а чому я не можу прочитати ваші думки? – запитала Лора у Юмі, коли вони вже от-от мали прибути.

– Ця сила, вірогідніше за все, у тебе від батька, – відповіла письменниця долі. – А ми одне в одного думки не читаємо… лише у вас.

– Але якщо взяти до уваги те, що ти зі світу Дару, ця здібність може виявитися сильнішою, – додала Тіа.

– Хто знає… – Юмі зітхнула. – Вона може змішатися з твоїми задатками, тож хто знає, що з цього вийде.

Лора замислилася.

Незабаром вони прибули. Юмі повела всіх за собою до Головного палацу Верховних. Вона б і зараз замилувалася красою цієї величної споруди, але були справи важливіші. Юмі нишком зазирнула у Книгу Марти – там наче все було добре.

– Сюди, – Юмі впевнено повела усіх по величезному вестибюлю, завертаючи в один із коридорів. Вона тут орієнтувалася прямо як у власному будинку…

Лорі, Павлику та Ратмиру не дали часу навіть повідкривати роти, щоб вразитися красою палацу, швидко потягнувши за собою. Та навіть Тіана з радістю би порозглядала палац, адже вона не часто тут бувала, але Міка сказала поспішати, хоча сама вона залишилася біля входу разом із Лівом.

Юмі зупинилася біля високих дерев’яних дверей. За ними можна було розчути голоси.

– А я вважаю, що потрібно йти на штурм зараз! Ми ж уже знаємо їхні ймовірні схованки, чого ж чекати?..

– А що, як ці схованки були навмисне видані зрадником? Ми ж чудово знаємо, що він серед нас!

– А що, якщо ти і є зрадник? Тоді не дивно, чого ти так сповільнюєш усе.

– Твій поспіх також видається вкрай підозрілим!

– Панове, спокійніше, – донісся третій глибокий голос. Голос Голови. – Ні поспіх, ні надмірна обережність не будуть корисними в даній ситуації. Спершу нам потрібно виявити, хто серед нас зрадник, а тоді вже йти на рішучі дії.

– Але..!

– Іре, у мене вже є деякі підозри. Надовго це не затягнеться. І варто уже припиняти ці суперечки, а то наше засідання вже надто затягнулося.

Інші голоси схвально загуділи. Лора почула і голос свого батька.

– То он в чому справа… – пробурмотіла Юмі. – Засідання затрималося. Мабуть, зрадник навмисне це зробив, якщо знав про ваше прибуття.

– А ми… зможемо його опізнати тут? – пошепки запитала Лора.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше