Обдаровані. У пошуках долі

Розділ 16. Небезпечний світ

«Жодна зірка не засяє, доки не буде чорного полотна позаду».

Вінстон Черчилль.

Вони вийшли з лісу, майже одразу знайшли найближче селище, завітали до другої хатини (бо саме так передбачила Марта), а там їх приязно впустили переночувати гостинні господарі.

– Ви, мабуть, втомилися, – зітхала жінка. – Довго подорожували?

– Досить довго, – ввічливо всміхнувся Стас, не надто розкриваючи усіх деталей.

А Марта зрозуміла, що минув всього якийсь день після їхнього прибуття у світ Долі… а скільки всього трапилося.

– Може, бажаєте повечеряти? Ви, мабуть, голодні…

Макс уже хотів розкрити рота, щоб погодитися, але його перервав Стас, відмовившись, через що його супутники обдарували його здивованим поглядом. Звісно ж, вони голодні… цілий день нічого не їли. А Марта ще й стільки енергії витратила на передбачення, що відчувала, що зараз із ніг повалиться.

– Нам краще не приймати нічого від них, – мовив Стас, коли вони нарешті залишилися самі у кімнаті.

– Гаразд, а як же нам тоді харчуватися? – роздратовано пирхнув не на жарт голодний Макс.

– А ось тут я вас порятую, – Стас посміхнувся, а тоді почав діставати різну їжу зі свого рюкзака. Хоча Макс готовий був заприсягнутися, що ніякого рюкзака до цього часу не було…

– А… чому нам не можна було приймати їжу від них? – поцікавилася Марта, голодним поглядом оглядаючи усе, що викладав Стас.

– Можете вірити мені чи ні, але від вас випромінюється надто сильна енергія іншосвітців, особливо відчутна для жителів світу Долі. Господарі цього будинку одразу усвідомили, хто ми. А ми не можемо знати, з якими намірами вони нас прихистили.

– Вони можуть отримати від нас якусь вигоду? – здивувався Макс.

– Аякже. У їжу не важко підсипати снодійного, а тоді вас легко можна буде здати кудись за гроші, це вже їм вирішувати, куди. По-перше, вас точно уже розшукують повстанці, по-друге ви самі маєте розуміти, що гості зі світу Дару тут – все одно, що у нас єдиноріг… – а тоді Стас з усмішкою оглянув Марту й Макса. – Чого ви не їсте? Не бійтеся, я точно вам нічого не підсипав у їжу.

– Та хто тебе знає… – зітхнув Макс, але прийнявся за їжу.

– А звідки у тебе вона? – поцікавилася Марта. – І цей рюкзак…

– А, це вже мої «фокуси», – Стас засміявся. – З моєю ОЗ виходить багато часових парадоксів, але я цим користуюся.

– Мені трохи важко уявити… як ти це робиш?

– Вирушаю в інший вимір, – хлопець підморгнув. – Система там дещо складна, а ви вже й так втомилися на сьогодні. Їжте і лягайте спати – ми завтра вирушимо рано, та й іти доведеться далеко, тож рекомендую набиратися сил.

– А відколи ти тут корчиш із себе головного? – невдоволено звів брови дашком Макс.

– Вибачай, я просто даю свої рекомендації, – Стас розвів руками, а Макс гмикнув. – Ти маєш якісь зауваження щодо моїх слів..?

– Ні, мене просто трохи бісить, що ти кажеш першим те, що хотів сказати я.

– А взагалі, план наших дій буду складати я, – перебила їхню суперечку Марта, хрумкаючи яблуко. – Але погоджуся зі Стасом – треба буде прокинутися рано.

Перш ніж заснути, Марта знову увійшла у стан передбачення. Потрібно було і справді скласти план дій – куди іти і що робити…

Але вона не встигла толком зазирнути у їхнє майбутнє – через сильну втому вона швидко відімкнулася і поринула у сон.

***

Широке поле вражало своїми просторами. Вільний вітер куйовдив волосся, а серце переповняли почуття легкості та свободи.

До чого ж знайомі відчуття…

Жовті високі колоски, стежка між ними, палюче сонце… а ще неймовірна радість, щастя, легкість… до чого ж прекрасне місце.

За обрієм крилася хатинка.

За мить Марта пригадала, що це за чудове місце, вона тут була одного разу… на посвяченні. Ступивши крок, другий, дівчина не стрималася і побігла крізь поле до тієї хатини.

Храм.

Як вона тут опинилася? Марта не могла зрозуміти, чому вона знаходиться біля Храму, де проходила посвячення у ясновидиці. Вона взагалі не пам’ятала, що робила до цього і яким дивом її привело до цього місця.

– А… – дівчина на мить призамислилася. – Це ж сон. Давно мені не снилося таких чітких та яскравих снів… снів-передбачень.

Вона була впевнена, що так і є. Сон достатньо чіткий, але чому їй сниться саме Храм? Як це пов’язано з її майбутнім?..

Можливо, він щось символізує, але Марта не могла зрозуміти, що саме. Глянемо ж, що буде далі… символічні сни часто досить заплутані і не дають прямої вказівки на майбутнє, потім знадобиться чимало часу, щоб його розгадати.

Увійшовши до Храму, Марта зрозуміла, що вже не знаходиться у ньому. На її посвяченні Храм був і всередині звичайною хатинкою, а тепер же вона опинилася у розкішному залі із високою стелею. Знизу до верху зринали полиці, густо заставлені книгами. Світло освітлювало це розкішне приміщення крізь вітражні вікна, воно змушувало вигравати барвами камінці на палітурках книг, а деякі виблискували золотом чи сріблом. Були й звичайні книги, були й пошарпані, були старі, але розкішні й гарно збережені.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше