Обдаровані. У пошуках долі

Розділ 17. Крізь терни до зірок

КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК

«Per aspera ad astra»

 

Вони вирушили рано-зранку, навіть не поснідавши. Тихенько вийшли, щоб не потривожити господарів будинку, а далі рушили за вказівкою Марти.

– То куди ми… – почав Макс, але його мову перервав глибокий сонний зівок. – Куди ми йдемо?

– Нам потрібно у Зоряний замок, – монотонно промовила Марта.

– Що це ще за замок? І де він? Ти знаєш, як туди дістатися?

– Ні.

Макс звів брови дашком. Але Марта не виглядала геть розгубленою… однозначно, вона знала, що робить. Хоча, де той замок, вона не знала, та й як до нього дістатися також… і навіщо, Макс здогадувався, вона теж не знала.

Але Марта не робила би чогось просто так. Її обличчя зараз виглядало на сто відсотків упевненим, тож можна було сміливо йти за нею.

Дівчина повела їх вздовж міста – у саме місто заходити було не варто, хай зараз і ранок, вони все одно привернуть забагато уваги. Десь за пів години ходьби Марта змінила напрямок свого ходу й попрямувала до якоїсь невеликої будівлі.

Там було кілька людей.

– Вибачте, – спокійно запитала Марта в першого зустрічного. – Як нам дістатися до Зоряного замку?

– Не думаю, що звичайним транспортом ви доберетеся прямо туди… – пробубнів чоловік. – Звісно, ви можете доїхати до найближчого поселення, але звідти доведеться йти пішки.

– Як довго йти?

– Кілометрів п’ять…

– Ну, велосипедом буде не так і довго, – замислено подумала Марта, а незнайомець здивованого глянув на неї:

– Яким велосипедом?

– Не зважайте. Дякую вам за допомогу! – вигукнула вона, усміхнувшись, а тоді повернулася до Макса та Стаса.

– Велосипед? – здивувався Стас. – І як ти…

– Не хвилюйтеся, – Марта підморгнула. – Моїх сил вистачить, щоб дістатися туди за годинку.

Макс посміхнувся сам собі. Схоже, місцеві і геть не знали, що таке велосипед, але це був гарний спосіб зекономити час, щоб не йти тих п’ять кілометрів пішки. Як добре, що Марта могла створити їх світлом.

– Зараз нам сюди, – мовила дівчина, указавши на якийсь дивний транспорт, що стояв унизу на рельсах. Він більше нагадував легковий автомобіль, але пересувався… як потяг.

– Це що за..?

– Це місцевий транспорт. Вони дуже швидкі і практичні, ними зручно їздити на далекі відстані. Вони… везуть подібним чином, як у нас таксі. І водія там немає. Загалом, дуже зручно, коли треба кудись далеко їхати.

– А у повсякденному житті вони користуються якимось іншим транспортом? – замислився Стас.

– Мабуть, – Марта знизала плечима. – Про інший транспорт нічого не знаю, але цей нам точно підійде. Ходімо, поки усі не порозбирали.

Машинки на рейках то відбували, то прибували на станцію. Усі вони їздили з однаковою швидкістю, кожен мав свій маршрут, а шляхи для них були продумані так, що фактично ніколи не виникало пробок, сутичок, аварій чи ще чогось такого.

Трійця увійшла до однієї із тих, що стояли на станції, а тоді Марта, не з першого разу, але таки ввела правильно напрямок їхньої подорожі.

Вони прямували до Зоряного замку.

***

Біля лісу вирішили зробити перевал. Юмі, Тіана та Лів були дуже виснажені, адже фактично не спали. Ратмир залишився «на варті», доки інші попадали без сил прямо на траву.

Зараз ледь-ледь починало світлішати, коли сонце поступово підіймалося вгору. Був прохолодний ранок, і Ратмир не розумів, як інші змогли полягати на вологу й холодну землю. Він і сам собі постелив куртку на землю й присів, але все одно відчувалася прохолода від землі.

Коли вони покинули той злощасний готель, зі станції вони відправилися у якесь далеке забути богом село, хоча Тіана затверджувала, що такого терміну у світі Долі немає. Це "просто давнє невелике поселення, далеке від цивілізації". На думку Ратмира – усе одно, що село. А потім вони пішки прямували звідти до якогось лісу, не зрозуміло, навіщо. Навряд чи там був потрібний їм Зоряний замок.

А ще тоді, коли вони тільки вирушили, Юмі на ходу розгорнула свою Книгу і з подивом заявила:

– Я… мала спрямувати Марту до Зоряного замку.

– Так, – кивнула Тіана, не розуміючи, до чого веде Юмі.

– Вона уже туди йде.

Усі з подивом глянули на неї. Юмі лише стиснула плечима.

– Вона раніше мене знала, куди їй треба йти, – мовила вона, легенько усміхаючись. – Дивина, та й годі… її яснобачення і справді якась дивовижно-неймовірна штука.

Ратмир роздумував над тим, як Марта могла знати, що їй треба прямувати до того замку. Вони вирушили на світанку, а отже… це Марта мала дізнатися у ночі. Сон-передбачення? Їй раніше часто такі снилися, а вони зазвичай попереджали про небезпеку.

То чи справді варто йти до того Зоряного замку?..

Але все ж таки… якщо Марта вирішила туди вирушити ще до того, як таке завдання отримала Юмі, то так повинно бути. Ратмир не знав, як працює їхній Всесвіт, і тепер уже остаточно заплутався, як створюється Доля… усе було настільки складно, що аж голова паморочилася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше