Розділ 20. У дорозі

У ДОРОЗІ

~~~

Йшли вони довгою дорогою через поле. Спершу Тимофф спрямував їх до невеликого міста, де вони дісталися його окраїни й рушили вздовж лісосмуги. А тепер дісталися поля і вирушили впоперек по стежці.

– Куди ми йдемо? – поцікавилася Лора.

– Світ за очі, – буркнув її батько. – Розходимося максимально в різні боки. Але прямуємо до певних собі точок, про які говорила потім Астра…

Коли Юмі, Тіана та Ратмир покинули їх, Астра надала ще кілька настанов іншим:

– Оскільки кожен із нас чекає нападу на себе… він таки буде. Рано чи пізно до кожного з нас доберуться. Але думаю, після цього усі ми залишимося цілими й неушкодженими, тож варто буде знову зібратися разом. Отже… після того, як на одну з груп натраплять повстанці і ви зможете їх спекатися, подаєте «сигнал». Це може зробити кожна з груп, адже серед нас є особи зі світу Дару. Просто на мить зніміть браслет й одягніть його знову.

Браслети, що видали їм ще при зустрічі, приглушують їхню особливу енергію, за якою їх можна розрізнити і навіть визначити їхнє місцезнаходження. Цим і хотіла скористатися Астра – як тільки «мигне» їхня енергія у конкретному місці, тоді…

– …А тоді ми з Лілі перемістимося до вас, – продовжувала вона. – Мені не складно буде визначити ваші координати. Та ще й я пів світу об’їздила, тож багато де була і багато можу подумки відтворити завдяки фотографічній пам’яті. Тому скористаємося старим добрим способом – я Лілі показую місце, а вона нас туди переносить. Тоді наша група з’єднується з вашою і далі ми вже подорожуємо разом.

– Але це варто буде робити вже після того, як на вас натраплять повстанці, – зауважив тоді Тимофф.

– Правильно, – Астра посміхнулася. – Але я впевнена, що стану однією із перших… усе ж таки, Голова дуже мені довіряв, та й ми були у хороших стосунках. Повстанцями це відомо, думаю.

І якщо вони не знайдуть Книги Марти Гаврилюк, вони залишать їх у спокої. Саме так має бути за планом. Але чи справді усі залишаться цілими й неушкодженими? Лора трохи тривожилася.

Сонце уже піднялося високо, коли вони йшли через поле. Куди вони прямують, Тимофф так і не розповів точно, але Астра кожному дала кілька варіантів віддалених місць, куди вони можуть вирушити.

– Буде просто чудово, якщо ви подасте сигнал саме звідси, – мовила вона. – У якомусь лісі чи полі важко буде вас знайти, тож краще «мигніть» із якогось конкретного місця.

Це може бути місто чи селище… а може бути якийсь із пунктів, що вказала Астра. Типу того самого Зоряного замку, де зараз уже мала бути Марта.

Цікаво, чи впоралася Юмі зі своєю задачею?..

Лора дуже сподівалася, що в них усе гаразд. І хоч задачею їхніх груп було якомога довше відтягувати час, дівчина бажала, аби їх якнайскоріше уже знайшли, щоб потім за нею прибула Лілі… і вони нарешті зустрілися з Мартою.

***

У повітрі відчувалася спека та вогкість, хоча уже наближався вечір. За день повітря дуже сильно прогрілося, що й тепер важко було дихати. Небо затягнули сірі хмари і відчувалася вологість – схоже було, що на дощ.

При такій спекотній погоді дуже хотілося пити. Добре, що тут на кожній станції можна було купити воду. Але з часом вода нагрівалася, робилася теплою і бридкою.

Подорож Астри, Міки та Лілі пролягав від станції до станції, на цьому авто на рейках. Коли Міка спитала, куди вони так цілеспрямовано прямують, Астра коротко відповіла:

– Додому.

І при цьому легенько усміхнулася.

– До вас додому? – перепитала Лілі. – А хіба це не небезпечно? Вас же там легко зможуть знайти.

– О, не хвилюйся. Це не той дім, де я постійно ночую, і навіть не те місце, де я найчастіше буваю… думаю, найбільше там живе Міка, але і вона не завжди буває там, адже Академія далеко, тож ми вирішили, що на момент навчання їй найкраще буде жити в гуртожитку. А я… життя Верховних дуже насичене, щоб часто бувати вдома.

Тож під вечір вони нарешті досягли своєї цілі. Двоповерховий скромний, але цілком пристойний, будиночок за містом, поруч з яким було ще кілька схожих. Цілком тихий та приємний житловий район.

– Цей будинок ми купили, коли одружилися, – замріяно мовила Астра. – Орест вибирав. Думали, що будемо жити невеликою сім’єю… але майже одразу після народження Астри мені запропонували місце Верховної. Я спершу не хотіла погоджуватися, та чоловік вмовив… від такої рідкісної пропозиції гріх було відмовлятися, сама розумієш.

Лілі кивнула. Хоча вона не зовсім розуміла, навіщо їй це все розповідає Астра… тим часом жінка дістала ключі й рушила відчиняти парадні двері.

– Я би воліла надати більше уваги сім’ї, – зітхнула та. – Робота Верховного сама по собі означає відректися від усього цього. Хоч вона і дуже поважна, та у нас є дуже багато роботи попри написання Книг.

– Тож батько, коли у домі стало геть пусто, подався їздити у відрядження зі свого офісу, – кисло заявила Міка.

– Міка пішла в академію, я весь час була на роботі, навіть у дома не ночувала… що тут йому залишалося робити? А йому якраз запропонували в офісі поїхати у подорож…