Розділ 27. Сила

СИЛА

~~~

Зрадник таки був не один. І їх було навіть не двоє. Ціла трійця із Сенату виявилася на іншій стороні, а одному з них ще й так довіряли…

Астра не могла в це повірити. Щоб Лік та й на стороні зрадника?! Ні, такого просто не могло статися! Як їм вдалося його перехопити? Невже цей Елгорс настільки впливовий, що змін і Ліка змусити перейти на його бік..?

Єхидно усміхаючись Лік вийшов уперед, ставши поруч із Елгорсом.

– Як так трапилося? – роздратовано кинувся до Ліка він, маючи на увазі втечу Верховних із палацу. – У мене взагалі виникають підозри, чи не надурив ти мене часом…

– Спокійно, усе під контролем. Те, що вони змогли втекти, було досить непередбачувано… але я мав врахувати те, що вони заручаться їхньою підтримкою.

– А навіщо ти там заступився за Астру й інших? – насупилася Ніа. – Ще тоді ми могли легко звалити на них усі підозри…

– З нашого боку це також було би підозріло, – Лік потиснув плечима. – Зате, як бачите, я зміг найдовше серед вас втримати свою репутацію. У мене ж інше питання – якого чорта ви вирішили тоді йти без мене?

– Я ж залишив тобі ключі, – пирхнув Елгорс. – Вважай відплатою за те, що покривав цю трійцю. Тоді ми могли б обійтися і без цього запасного плану з пожежею.

Лік саме тоді збирався потайки відчинити двері аварійного виходу, щоб змитися, але… в той момент раптово з’явилися незвані гості, що й витягли їх аж сюди.

– Лік, як це розуміти?! – розпачливо вигукнула Астра. – Чому… чому ти раптом перейшов на їхній бік? Як ти міг зрадити Гаала?!

Чоловік лише посміхнувся, презирливо дивлячись на неї.

– Не переходив я нікуди, – насміхаючись мовив Лік. – Це моя сторона, я її створив, організував усе. І саме я викрав Книгу нашого Голови. Ну, і заодно всі інші.

І він продемонстрував дві Книги на підтвердження. Чия ж тоді Книга була у руках Юмі? Це була Книга покійного Голови Гаала. Елгорс забрав її, коли пожежу погасили (хоча, завдяки Левку там мало що залишалося гасити на превелике здивування пожежників та Елгорса). Книга послугувала гарною приманкою, як і порадив Лік, передаючи таємні вказівки.

Астра не могла цього прийняти. Вона не могла повірити в його слова. І в те, що насправді не знала до кінця свого приятеля. Чому… чому так вийшло? Він же був учнем Голови, як і вона, чому ж він став на хибну стежку?..

Лілі, що вже готова була вихопити Книгу з рук Ліка, вмить завмерла, а тоді впала так само, як і Лора.

Марта повільно відступала назад. Звісно, дівчат могли пробудити Верховні, але схоже, вони нічого не помічали. Вони все ще не могли прийняти факт, що Лік не на їхньому боці. До того ж, давно…

– Юмі… – Марта вхопила дівчину за руку. – Зроби щось, прошу…

Юмі кивнула, і зосередилася на дівчатах. За якусь секунду Лора розплющила очі і рвучко сіла. Із Лілі також все було гаразд. Але…

– Тіано! Тіа!!! – луною пронісся голос Ратмира, що тримав на руках обвислу дівчину.

Юмі зблідла й підбігла до них.

– Що трапилося? Що з нею?..

– Я… не знаю. Вона раптово знепритомніла…

Довкола усе неначе було в паніці. Усі вмить розпорошилися по різним проблемам, не було загальної дії, загального мозку, що міг би керувати цим усім. Початковий план розсипався, та й Марта сама не розуміла, що треба робити.

– Пропустіть мене, – Макс пробирався крізь натовп до Тіани. – Дайте глянути, можливо, я можу щось зробити…

– Твій дар, – Юмі з надією глянула на нього, – він пришвидшує регенерацію чи повертає тіло в початковий стан?

– Зцілення… не знаю я, – відмахнувся хлопець.

– Мабуть, трохи того й іншого, – між ними втиснулася Міка. – Гляньте, у Тіани щось на шиї.

– Ядуча шипучка, – упізнала Марта. – Коли дозріває, накопичує у собі токсичні речовини, сильну отруту. Вона ще шипить, коли її зриваєш… якщо отрута потрапила у кров, це дуже погано. Втрата свідомості, тоді гарячка, лихоманка…

– Я спробую вивести токсини, якщо ще не пізно, – мовив Макс. – Все таки, мій дар – зцілення, отже, і з отрутою впораюся.

Хоча досі він зцілював саме поранення, опіки, зламані кістки чи вивихи, Макс таки взявся за це. Якщо немає нічого неможливого, а іншої надії немає, то він просто зобов’язаний впоратися.

– Це точно справа його рук, – Марта скоса глянула на Ліка. – Скільком ще людям він встиг поставити шипучку? Чи він ще щось встиг накоїти?..

– Книга! – пригадала Юмі. – У нас же є Книги усіх Верховних, чи не так? Здається, його Книга там також була.

– Хіба він не забирав її?

Юмі посміхнулася.

– Ні, я бачила її серед Книг, що ми забрали.

– Але чому..? – не зрозуміла Марта. Виходить, Книгу Елгорса та Ніа він забрав, а свою – ні?

– Тоді би при перевірці ця трійця одразу виплила і він би потрапив під підозру разом з ними. Та й якщо він припускав, що ми проберемося у Сховище, то явно не за його Книгою. Здавалося б, навіщо? Нам потрібні лише Книги зрадників, яких на місці не виявилося, тож усі інші ми мали б залишити…