Розділ 28. Розуміння

РОЗУМІННЯ

«Найбільше я бажаю людству не миру, чи добробуту, чи радості. А того, щоб, ставши свідком чиєїсь смерті, ми й самі трішки помирали всередині. Бо ми залишаємося людьми лише завдяки болю співпереживання».

Ніл Шустерман

– Чому би просто не написати у Книзі, що Лік раптом змінив свої погляди і перейшов на наш бік? – замислено промовила Лора, підходячи до Юмі.

І Лора, і Лілі вже повністю очухалися й стояли на ногах. Вони миттю віднайшли Юмі, що тримала долю Ліка під контролем.

– Усе має мати логічну послідовність, – пробурмотіла письменниця. – Я й так змусила його щойно розповісти усе. І він не може «раптом» змінити погляди і перейти на наш бік…

– Думаю, це й справді занадто, – зітхнула Лілі.

– То чому б його просто не убити?

Остання фраза належала Ірині, по з’явилася позаду. Разом із нею там був Павлик, що після її слів зблід і обурено вигукнув:

– Ми так не можемо вчинити!

– Чому ж? – здивувалася Ірина. – Юмі всього лише треба завершити його Книгу й усе на тому…

Лора перевела розгублений погляд на Юмі. У даному випадку усе залежало лише від її рішень та дій.

– Я не хочу.

Само собою.

– Чому ж? – Ірина вигнула брову. – Це найлегший і найшвидший спосіб завершити усе це.

– Я не буду цього робити.

Юмі була категорична. І навіть не хотіла нічого пояснювати, чим починала дратувати Ірину. Вона хотіла ще спробувати переконати письменницю долі, але та зупинила її різким порухом руки.

Зараз потрібно було слідкувати за Мартою. Юмі саме взяла до рук її Книгу…

– О ні…

– Що там? – сполохнулася Лілі, починаючи виглядати з-за спин людей.

– Здається, її сила починає брати над нею контроль… – Юмі швидко взяла в руки Книги і майнула між людей.

– Зажди! – за нею одразу кинулася Лора, та й Лілі не забарилася.

Здалека вони побачили, як тіло Марти почало сяяти жовтуватим світлом. Її вогняні крила майоріли у повітрі і своїми широкими помахами починали окутувати образ Марти сяйливим виром світла.

Юмі не могла зупинити це за допомогою Книги. Вона просто вийшла з-під контролю. Але це потрібно було припинити…

– Марто!!! – загукала Юмі, відчайдушно біжучи вперед. – Марто, ЗУПИНИСЯ!!!

Але це не діяло.

Невже…

Невже тепер було пізно?..

У руках Марти загорівся чималий спалах світла. Вона здійняла руки над головою і сяйва у її руках усе більшало і більшало…

Спершу Лік виглядав нажаханим. Він дивився на Марту шокованими очима, не в змозі відвести погляду. Це було дивовижно жахаюче видовище, що вселяло страх, відчай і… заворожувало.

Вираз обличчя Ліка змінився на шалено-радісний. У його очах заблищали вогники, коли він дивився вгору, на Марту.

– Ха! – вигукнув він. – Ось воно і почалося! Твоя істинна сила, ясновидице Найвищого рівня! Після цього усе й скінчиться…

Що скінчиться? Лілі не розуміла. Лора переводила погляд з Юмі на Ліка і назад, але не могла втямити, що відбувалося.

Юмі лише дивилася на Марту з відкритим ротом. Вона не могла більше нічого сказати, усвідомивши, що уже відбулося.

Скоріше за все, Марта закінчить усе так, як і попередні ясновидиці її рівня.

– Це… – Юмі спробувала перевести подих.

Але її очі усе дивилися на Марту. Вона не могла відвести погляд, не могла не дивитися на це жахіття. Неймовірно красиве жахіття, що заворожувало кожного.

– Це… спалах.

***

Як не дивно, але Марта наче змогла зрозуміти, чого хотів Лік.

І їй здавалося, що вона розуміє, чого хотіла Маргарита.

І чого бажав Голова.

І яку мету мали повстанці.

Вона відчувала, чого бажали зараз і Стас, і Макс…

І чого прагнули усі довкола.

Їй здавалося, що вона розуміє і знає усе. Неймовірне почуття. Але в голові все одно майоріло безліч питань.

Чи можна зробити так, щоб справдилося те, чого хотіли усі? Чи можна зараз зупинити увесь безлад і хаос, просто розставивши речі на свої місця?..

Але того, що Марта знала усе, було замало. Вона не донесе своїх думок до інших. Хоча, Лора би могла. Але сенсу підчиняти собі світ, якщо потрібно зовсім інше?

І крім цього…

Найважливішим залишалося те, чого бажає сама Марта.

«А чого я хочу?» – запитала вона сама до себе. Хвилину пороздумавши, вона так і не визначила.

«Я не знаю, чого я хочу».

Просто…

«Хочу лише, щоб усе стало на свої місця. Бажати повернення пам’яті моєму світові безглуздо, адже уже не залишилося в живих тих, хто хоч колись щось пам’ятав. Є лише нові покоління обдарованих, а тому… Хочу, щоб поступово ми віднайшли відповіді на всі свої питання, дізналися про інші світи та свої сили. Хочу, щоб люди у моєму світі відродилися поступово.