Розділ 29. Ціна

ЦІНА

«Жодна зірка не засяє, поки не знайдеться людина, яка буде тримати чорне полотно позаду».

Вінстон Черчилль.

Лік неначе відчував, що зараз може відбутися. Йому була відома сила ясновидиці, тому він підозрював, як вона може перевернути хід подій. Що вона може змусити його зробити і як закінчить цю війну, що ще не встигла розгорнутися.

У будь-якому випадку, яке б рішення вона не прийняла, воно матиме наслідки. І все одно план здійсниться, як би зараз Марта не перевернула світ. Таким вже було покарання за цей чудний дар – вічно спостерігати наслідки своїх дій…

Що б зараз Марта не вибрала, що б не загадала – воно здійсниться. Але Лік знав, що все буде далеко не так гладко, як вона собі уявляє. Так сталося і з ясновидицею Маргаритою, чиє бажання потягло за собою катастрофічні наслідки і ледь не руйнацію взаємопов’язаності світів.

Тому бажання Марти здійсниться. Але нічого не зміниться у кращу сторону. Можливо, саме через її вчинок усе може і погіршитися, як було у минулому… але для Ліка це було лише на краще. Якщо його ідея залишиться, хай навіть якщо його змусять відступити, знайдуться ті, хто дасть нове життя ідеї і втілить її. Залишаться його послідовники, світ Дару тепер не залишать у спокої і нарешті зможуть підкорити собі…

Так думав Лік.

І до останнього вірив у свої переконання.

Але…

– Чому ти так вчинила..?

Ясновидиця Марта виявилася набагато далекогляднішою за нього. Можливо через те, що вона таки справді була ясновидицею.

***

Шторм довкола Марти дужчав. Макс до останнього дивився на дівчину, що витала у повітрі на вогняних крилах, доки її світло остаточно не засліпило його і всіх довкола.

Здійнявся сильний вітер. Ні… це була справжня буря. У вухах свистів вітер, що Макс не міг чути усього, що відбувалося довкола. Він не знав, що зараз із Лілі, Левиком чи Лорою… як там Тіана та Ратмир. Він хотів дивитися лише вгору аби знати хоч, що відбувається за Мартою.

Макс ступив крок, другий, долаючи потоки вітру. Довкола не було нічого, окрім світла.

Через силу, утираючи сльози, що виступили від сильного вітру та надто яскравого світла, хлопець підвів погляд угору. Він побачив там силует.

Та цей силует… він починав падати додолу. Схаменувшись, Макс подумав, що треба було б її упіймати, принаймні, хоч спробувати, та шторм не давав йому ступити ні кроку.

Але ловити Марту й не треба було. Навіть не долетівши до землі, її образ почав розсіюватися…

Макс не вірив очам. Він не міг зрозуміти, чому бачить це, чому це відбувається… на його очах потік вітру здійняв у вихор те, що лиш хвилю тому було Мартою, неначе легкий пісок чи попіл…

Такою була її ціна.

Потужний спалах світла. Він остаточно змусив Макса заплющити очі, а вітер розніс довкола його відчайдушний крик.

А тоді все стихло.

Макс опустився на коліна. Довкола більше не було людей, неначе вони усі зникли. Був лише він, пуста галявина і вітер…

***

Марта опинилася у знайомому місці після того, як використала свій останній шанс. Вона навіть уявити не могла, куди потрапить, але це місце навіть не спало їй на думку.

Стара хатина серед поля. Так, це був Храм. Але дівчина не була впевнена, чи справжній.

Адже по ідеї, вона мала би вже опинитися у світі Часу. Як він виглядав… вона й гадки не мала. Але тут мало би працювати усе інакше, аніж у світі Простору.

– Ось ми і зустрілися, Марто Гаврилюк, – пролунав м’який голос.

Знайомий голос. Марта усе пригадувала, де його чула…

Уві сні. Так, відповідь була доволі простою – Марта у справді чула його уві сні. І ця постать… точно вона. Сон, що був перед тим, як вони вирушили до Сховища…

Тоді Марта пригадала про Книгу. А що ж тоді мала закінчити Книга?..

– Мені, мабуть, варто назватися, – власниця голосу посміхнулася. – Маргарита.

– О… – лише й змогла видати Марта, усе ще перебуваючи у глибоких роздумах. – Здрастуйте.

– Мабуть, ти чула мою історію, – на обличчі у молодої жінки з’явилася гірка усмішка.

– Але не впевнена, що змогла зрозуміти її правильно.

– Я спостерігала за тобою…

– Марто Гаврилюк, – пролунав новий голос у неї за спиною, більш суворий, та й належав він жінці старшій. – Шкода…

Марта не розуміла, чого шкода. А жінка не поспішаючи продовжила:

– Шкода, що ти потрапила сюди вже настільки молодою. Мабуть, тепер станеш наймолодшою.

– А я всього лише на рік старшою буду, – зітхнула Маргарита.

– А де ми зараз? – Марта не втрималася від настільки банального запитання.

– Я думала, ти знаєш… – пробурмотіла жінка, що ще не назвалася. – Світ Часу. Могила величних ясновидців.

– До речі, а як цей світ виглядає твоїми очима? – швидко поцікавилася Маргарита.