Обдаровані. У пошуках долі

Розділ 30. Бажання, що змінило все

БАЖАННЯ, ЩО ЗМІНИЛО ВСЕ

«Найвище насолодження – зробити те, що, на думку інших, ви зробити не можете».

 

– Чому ти так вчинила..?

Шторм світла починав розсіюватися. А від джерела цього могутнього спалаху, ясновидиці Марти, не залишилося й сліду.

Нічого довкола наче й не змінилося.

Лік не міг зрозуміти, чому. Згідно усім історичним джерелам, книгам, літописам, згідно усьому, що знав він, після спалаху мав би статися великий резонанс, що втілить бажання ясновидиці в реальність.

Їх би мало розкинути по світу, змінити свідомість, змусити робити щось чи не робити…

Але нічого.

Нічого не трапилося!

Була лише тиша і пустота у душі… Лік не розумів.

Нічого не розумів.

Що щойно відбулося? І що мало відбутися взагалі..? Чого він прагнув і заради чого зайшов аж сюди?

На мить йому здалося, що усе втратило сенс. У той момент, коли ясновидиця Найвищого рівня просто зникла, не лишивши нічого після себе, Лік розгубився. Він утратив сенс своєї боротьби, адже увесь цей час всього лише намагався позбутися її.

А заради чого?

Заради правильності світу. Заради історії. Ясновидці не мали існувати взагалі, вони велика помилка світу. Дар-помилка, який пішов від Богів світу Часу й потрапив до обдарованих за якісь їхні діяння у минулому. Чи було це даром, чи прокляттям – вирішувати їм. Ясна була одна річ – це помилка.

Вони були неймовірно сильні. Вони могли втручатися у свою долю, бачити майбутнє, яке не доступне навіть їм, письменникам самої долі. Вони були обдаровані надзвичайною силою, величною енергією, що могла втручатися у порядок Всесвіту.

Можливо, і ясновидиця Маргарита це розуміла. Можливо, її дії були і спрямовані на те, щоб позбавити її світ нести цей тягар дару, але…

Як уже казав раніше Лік, цим вона не знищила сам дар. Пам’ять зникла, а дар залишався жити у їхній крові. Від цього ясновидці не зникли просто так…

І зараз не зникнуть. Лік був більше ніж упевнений, що зараз десь народиться нова дитина, у якої у майбутньому виявиться дар ясновидця, та можливо, ще й Найвищого рівня, адже світ не може залишитися без Хранителя. Навіть якщо зараз Лік спробує вбити усіх ясновидців, що залишилися… не факт, що нові носії дару не з’являться.

Цей дар був даний не просто так. Мешканці світу Часу надто розумні, щоб їхній дар можна було так легко викорінити.

Можливо, усі ці намагання були марними.

Їх не знищити.

І не підкорити.

Світ Дару буде світом Дару завжди… і обдаровані будуть обдарованими незалежно від того знають вони чи не знають цього. Усе рано чи пізно повернеться на свої місця… от тільки яким шляхом?

Здається, тепер Лік зрозумів.

– Он воно що… – прошепотів він, дивлячись у небо. – Ось чому ти зробила такий вибір, Марто Гаврилюк.

Вона і справді була набагато далекогляднішою, ніж могла здатися.

А оскільки нічого не трапилося, Лік був упевнений, що Марта загадала нічого.

***

Тиша довкола ще довго панувала, доки люди не почали потихеньку отямлюватися.

Так, усе було як і раніше. Змінилася лише одна деталь – більше тут не було Марти Гаврилюк.

Юмі із жахом дивилася на свої пусті руки. Лора, що була поруч, спантеличено глянула на дівчину і не могла зрозуміти, чому з її очей ллються сльози.

І сама Лора не могла зрозуміти, що за туга оселилася у її серці.

Лілі поруч схлипнула. І вона також ридала. Юмі готова була закричати від того, що втратила Книгу своєї людини, тієї, кому вона писала долю такий довгий час.

Книга розсіялася разом із образом Марти. Вони зникли безслідно, неначе їх і не існувало.

Але вона таки дещо залишила після себе. Хоч і здавалося, що нічого не змінилося, щось таки стало інакше. У їхніх серцях поселилося щось таке…

Після зникнення Марти продовжувати що-небудь не було сенсу.

– Я здаюся, – першим порушив тишу гучний голос Ліка, що підвівся з колін і підніс вгору руки.

– Що?..

Астра не могла втямити, що вона щойно почула. Й інші Верховні ошелешено перевели на нього погляди.

– Я здаюся, – повторив Лік. – І визнаю, що мої дії… загалом, можете робити зі мною, що вважаєте за потрібне.

Елгорс та Ніа, хоч і не до кінця розуміли, чому Лік вирішив вчинити так, але і самі відчували, що їм час здатися. Щось таке трапилося… чого вони не могли усвідомити.

Тимофф узяв на себе обов’язок арештувати винних. Інших повстанців Верховні також мусили затримати. Усе робилося у такій незручній атмосфері, і зрозуміло було, чому.

Вони втратили Марту.

Ту, яку вони намагалися весь час захистити, вберегти… і в результаті врятувала їх усіх саме вона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше