Оберемок пригод

Чачтина 2

IV.

Сьогодні у Ясиних батьків була гостина. До них приїхали друзі – тітка Лєна та дядько Володя. Ясі не дуже подобалася тітка Лєна, але її приїзду дівчинка завжди чекала з цікавістю. Бо мамина подруга таки вміла вразити! Одного разу вона з’явилася з дивовижною зачіскою – волосся було пофарбоване зеленим та яскраво-жовтим «пір’ям». В наступний приїзд тітка Лєна дивувала всіх довжелезними нігтями, вкритими чорним лаком та прикрашеними химерними візерунками з маленьких блискучих камінців. Цього разу тітка Лєна прибула з собачам на руках. Дрібненький песик з булькатими очима та тоненькими павучими лапками, був одягнений в яскраво-рожеву кофтину, розшиту блискітками.

- Ой, хто це в тебе? – здивовано спитала Ясина мама.

- Масік! А порода його називається «той-тер’єр», - гордо повідомила тітка Лєна. – Елітний песик…

 

Жінки, розмовляючи, пішли до хати, а Ясин тато з дядьком Володею винесли у сад стіл та стільці, розклали вогнище та заходилися пекти курячі ніжки.

Приваблені смачними запахами, до двору прибігли Рікі та Рижик. Вони всілися під кущем в очікуванні ласих шматочків, які перепадали їм під час кожної гостини.  

- М-м-м… - нюхав Рікі повітря. – Курячі ніжки сьогодні будуть! Люблю курячі ніжки… В них такі чудові кісточки з ніжними хрящиками.

- А мені, нє, ніжки не дуже, - муркнув Рижик, - все ж, гризти кістки – діло собаче. От, якби, шашличок! М’ясце ніжне, м’якеньке, саме у живіт прослизає!

- Ага, як же, допросишся того м’ясця, - стиха гиркнув Рікі.

- Та то ти просто просити не вмієш. Треба помурчати гарно, об ноги людям потертися, то й будеш мати смачний шматочок, - повчав приятеля Рижик.

 

- Ясю, іди скажи мамі, нехай накриває на стіл, - гукнув тато до доньки, яка сиділа біля вогнища на маленькій лавочці.

Дівчинка притьмом побігла до хати. За мить до саду прийшли жінки. Ясина мама несла у руках велику тацю з посудом, а тітка Лєна – Масіка.

- Іди, маленький, погуляй по травичці, - засюсюкала тітка Лєна, опускаючи собача додолу.

Першим прибульця помітив Рижик, бо Рікі був дуже зайнятий винюхуванням запахів смаженого м’яса.

- Диви, що воно таке?! – штурхнув кіт друзяку під бік. – Пацюк такий здоровенний, чи що? Ніяк не розберу.

-  Це не пацюк, - потягнув повітря носом Рікі, - будеш сміятися, але це – собака!

- Та не може бути! – недовірливо муркнув Рижик. – Ану йдемо, роздивимось поближче цього «собаку»!

І друзі посунули до Масіка.

 

- Привіт, - чемно сказав прибульцю Рікі і, за собачим звичаєм, махнув хвостом.

Але малий мовчав, шкірив на нього дрібні зубенята і лупав булькатими очима.

- Не знаю, які звичаї там, звідки ти прибув, - вступив у розмову Рижик, - але в наших краях прийнято вітатися з господарями двору.

І тут Масік несподівано заверещав:

- Відчепіться від мене хулігани! Йдіть геть!

Всі присутні в дворі дорослі повернулися на те дзявуління. Звичайно, вони не розуміли собачої мови, а чули тільки розпачливий гавкіт Масіка.

- Чого це ви напали на малого?! – гримнула на Рікі та Рижика Ясина мама. – Ану йдіть геть звідси, не плутайтеся під ногами!

Друзяки відбігли за ріг будинку і причаїлися у траві. А підлий Масік глянув на них переможно, підняв тоненьку лапку і попісяв на кущик, показуючи, хто тут справжній господар двору.

- Ну все, зараз я його порву!! – підхопився Рікі.

- Сиди тихо, - цитькнув на нього кіт. – Вчиш тебе, вчиш, а толку ніякого. Для того, щоб когось спіймати, потрібно терпляче сидіти у засідці, а потім зненацька вистрибнути у потрібний момент.

Отож Рікі та Рижик тихенько залягли на моріжку.

 

Масік вже зовсім освоївся у дворі, оглянув всі куточки і безстрашно гасав по траві. Аж раптом він помітив великого жука і зацікавлено тицьнув у нього лапою. Комашина давай утікати, Масік – за нею. Жук поповз швидше, завернув на стежку, що вела на город. Собача притьмом – туди, не помічаючи, що чимдуж віддаляється від двору.

 

- Ну все, пора! – стиха скомандував Рижик.

І друзі стрімко вискочили на стежку прямо перед носом Масіка.

- Ну ось ми і зустрілися на вузькій доріжці, - хижо примружив очі кіт.

- Зараз я декого навчу гарних манер, - прогарчав Рікі.

- Рятуйте, допоможіть, на мене напали! – заверещав Масік, вдавшись до перевіреного способу захисту.

Але, на свою біду, він відійшов занадто далеко від двору. Тому люди, захопленні наїдками та застільною бесідою, не почули його волання про допомогу.

- Рятуйте, хулігани напали! – передражнив Масіка кіт.

- Ти ще не бачив, як хулігани нападають. Але я тобі зараз покажу! – Рікі підійшов впритул до малого собачати.

- Ну що ви, хлопці, так гарячкуєте, - присів на задні лапи той.

Його тоненький голий хвостик зрадливо тремтів, а на булькаті оченята набігли сльози.

- А бодай тобі, - досадливо гиркнув Рікі, - такого нікчему і ганяти нецікаво! Хіба ж то велика честь – перемогти миршаве собача?

- А що ж, я винен, що у мене порода така?! – раптом розсердився Масік. – Це люди її вивели, щоб ми у них були наче живі іграшки!

- Да-а-а, - протягнув Рижик, - кепська у тебе, бідако, порода… Краще вже, як ото ми з друзякою, – без ніякої породи. Ходімо, - кивнув він до Рікі, - на вигін, ящірок ловити.

- Хлопці, а можна я з вами? – підстрибнув на місці Масік.

- Та ходи вже, що з тобою поробиш, - хором відповіли друзі.

 

І що не кажи, а час вони провели пречудово. Гасали по траві, ловили ящірок та коників-стрибунців. А Рікі з Масіком ще й розкопали кротячу нору. Вони вже майже схопили крота, але той виявився спритнішим і зник десь у лабіринтах підземних ходів.

 

Веселу гулянку перервали розпачливі зойки:

- Масік! Масік! Де ти мій маленький?! Він пропав, він загинув! – голосила тітка Лєна.

- Здається, тобі зараз перепаде від господині. Та й нам заодно, - сумно сказав Рікі новому приятелеві.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше