Оберемок пригод

Частина 3.

V.

Яся розстелила покривало під деревом у саду й сіла читати книжку. Рікі дрімав поруч, а Рижик ходив навколо, видивляючись щось у траві. У книзі розповідалася захоплива історія про хлопчика, який знайшов скарб.

- От би й мені скарб знайти, - мрійливо проказала Яся.

- Га? Що? Кого шукати? – підхопився на ноги Рікі, ще не зовсім оговтавшись від сну.

- Скарб, - повторила дівчинка. – Це такі цінні речі, заховані в потаємних місцях. Наприклад, у землі закопані.

- Якщо тобі вже так треба той скарб, - сказав песик, - то я, так і бути, покажу одне місце. Ходи за мною.

І Рікі побіг стежкою на город. Зацікавлений Рижик теж потягнувся за друзями. Рікі підвів Ясю до однієї з грядок:

- Ось тут і захований скарб!

- Прямо на грядці? – здивувалась дівчинка.

- А що такого? Тут земля м’яка, копати легше, - незрозуміло пояснив песик.

А потім застрибнув на грядку, уважно обнюхав землю і почав рити лапами між рядками помідорів. Він викопав досить глибоченьку яму і гордо сказав друзям:

- Ну ось він - скарб! Дивіться!

Яся з Рижиком заглянули в розкоп. На дні лежала величезна кістка. Виглядала вона досить непривабливо – вся була обліплена землею та ще й смерділа.

- Що це таке? – з огидою спитала дівчинка.

- Так скарб же! – пояснив Рікі. – Все як ти казала – цінна річ, закопана у потаємному місці.

- Ой тримайте мене троє! – Рижик аж заходився від сміху. – Оце так коштовна річ! Смердюча костомаха!

- Хіба ні? – ображено спитав песик. – От коли настануть скрутні часи, то я її відкопаю і буду гризти. А в тебе і такого не буде.

 

Дівчинці стало шкода Рікі і вона сердито сказала котові:

- Тобі б лише насміхатися! Може ти знаєш місце, де захований скарб?

- Може й знаю… - Рижик хитро примружив очі. – У всякому випадку, у мене є на прикметі справжнє потаємне місце. Ви там ще ніколи не бували.

- Та це ти дражнишся! – засперечався Рікі. – Я в селі кожен куточок знаю, та й за околицями багато де ходив.

- А на горищі? – переможно спитав кіт. – На горищі оцієї старої хати ти теж бував?

Рікі присоромлено замовк. А Яся подумала що, дійсно, ніхто, окрім Рижика, не бував на горищі їхньої хати. Коли вони тільки сюди приїхали, то тато якось піднявся по драбині, відчинив дверцята у піддашші і заглянув всередину:

- Ого, скільки там різного мотлоху, - сказав він, - треба буде якось при нагоді все це розібрати.

Але у нього постійно знаходилися усілякі справи у дворі та в саду, тож до прибирання горища руки так і не дійшли.

 

Ясі враз страшенно закортіло самій подивитися – що там заховане нагорі?

- А як ми туди потрапимо? – спитала вона Рижика.

- Та по драбині, звісно, - відповів кіт, - вона ж і досі під хатою стоїть.

Рижик спритно пробіг по хитких дерев’яних щаблях, протиснувся крізь щілину у дверцята і гукав своїм друзям згори:

- Давайте, піднімайтеся швидше!

Дівчинка здолала вже половину сходинок, коли почула голос Рікі:

- Гей, почекай! У мене щось не виходить піднятися по цій драбині!

Вона озирнулася і побачила, що песик метушиться внизу, марно намагаючись зачепитися лапами хоча б за нижній щабель. Яся спустилася на землю, взяла Рікі під пахву і наказавши йому сидіти смирно, знову подерлася нагору.

 

Горище видалося дівчинці величезним. Сонячне проміння, яке проникало сюди через маленьке віконечко, освітлювало лише невелику частину простору, а далі все губилося в напівтемряві. На горищі, справді, було повно дивовижних речей. Перше, що впало в око Ясі – велике дерев’яне колесо на підставці, закріплене між двома фігурними стовпчиками. Дівчинка підійшла ближче і спробувала крутнути його рукою. Колесо несподівано легко піддалось і почало обертатися. Яся, як зачарована, спостерігала за його повільними обертами, аж раптом почула тихенький жіночий голос, який сумно виводив:

 

Йшли корови із діброви,

А овечки з поля.

Заплакала дівчинонька,

Край козака стоя…

 

Колесо зупинилося - пісня змовкла. Дівчинка подумала, що це їй, мабуть, примарилось. Вона знову крутнула колесо, цього разу сильніше. Воно завертілося, набираючи обертів. Ось уже спиці злилися в одне ціле і на їх тлі проступила постать дівчини. Дівчина була вбрана у вишивану сорочку, її голову прикрашав вінок, а на шиї висіли низки коралів:

 

Куди їдеш, від’їжджаєш,

Сизокрилий орле?

А хто ж мене молодую

До серця пригорне…

 

Дівчина рвучко стисла намисто, нитка не витримала і корали бризнули у різні боки, наче краплини крові. А потім зображення затремтіло, наче марево і зникло. Марне Яся крутила колесо в різні боки – ні звук, ні зображення не з’являлися. Дівчинка вирішила, що мабуть, у цього дивного старого девайса розрядився акумулятор. І вона заходилася вивчати інші речі, яких на горищі була ціла купа. Спочатку Яся зазирнула у велику дерев’яну скриню. Але вона виявилася зовсім порожньою. Тоді дівчинка відкрила валізу, яка стояла поруч скрині. Валіза була напхана старим одягом. Ще там лежав стосик поштових конвертів, перев’язаний синьою стрічкою та невеликий записник. Яся розчаровано зітхнула – все це аж ніяк не схоже на скарб.

 

У кутку, біля скрині, дівчинка запримітила декілька полив’яних глечиків. Товстий шар павутини та пилюки майже повністю сховав яскраві розписи на їх боках. Здавалося, що сотні років ніхто не торкався до тих посудин. Яся вирішила, що глечики, - підходящий сховок для скарбу. Але тільки-но вона простягнула руку до найближчого з них, як почула, що її кличе мама. Треба швиденько спускатися, щоб батьки не застукали на горищі.

 

Яся вирішила, що іншим разом знову залізе сюди і спокійно все огляне. Вона рушила до виходу, але побачила, як Рижик ганяє по підлозі якусь річ.

- Ану покажи, що там таке? – дівчинка підняла з підлоги велику коралову намистину, оковану сріблом. Від здивування у неї перехопило подих – точнісінько така намистина висіла посеред разка намиста у дівчини-співачки, яку показало дивне колесо. Намистина була неймовірно гарна. Срібні чашечки, зроблені у вигляді пелюсток, охоплювали її зверху і знизу. Срібло прикрашав чудовий візерунок, сплетений з квітів та листя. Боки коралової намистини були гладенькі і теплі на дотик.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше