Частина 4

VII.

Коли Яся пішла до школи, то гратися ляльками майже перестала. Тому, переїжджаючи на дачу, залишила їх удома. З собою взяла лише одну, саму улюблену – Лялечку. Лялька була невеликого розміру, мала хвилясте каштанове волосся і миле усміхнене личко. А ще у неї був вишуканий гардероб, якому б позаздрила будь-яка модниця: платтячка літні та зимові, кофтини, брючки, пальтечка і, навіть, шубка. Все це пошила Ясина мама. Та й зараз час від часу вона поповнювала колекцію ляльчиного одягу новою сукенкою чи спідничкою.

Яся завжди брала Лялечку з собою, коли йшла гратися у дворі чи в саду. Дівчинка будувала місто на купі піску, читала або пускала трісочки-кораблики у діжці з дощовою водою, а ошатно вбрана лялька сиділа в траві чи на лавочці і спостерігала за нею з приязною усмішкою. Але сьогодні сталася неприємність – Яся пішла вечеряти й залишила свою Лялечку на вулиці. І згадала про неї тільки тоді, коли вже вкладалася спати. Дівчинка хотіла бігти забрати її, але мама не дозволила. Сказала, що лялька прекрасно почекає Ясю в дворі до ранку.

Наступного дня дівчинка прокинулася дуже рано – рожеве сонце ще тільки піднімалося над горизонтом, - і побігла в сад. Під деревом, де вона сиділа вчора, лежало трохи вологе від роси покривало, але Лялечки на ньому не було. Яся, про всяк випадок, обшукала сад і двір, оглянула всі куточки. Марне… Лялька ніби крізь землю провалилася. До двору прибігли Рікі та Рижик і теж заходилися шукати згубу. Кіт метушився по подвір’ю та саду і навіть навіщось залазив на дерева, а песик обнюхав покривало та землю навколо нього і сказав:

- Не знаю, що й думати! Нікого чужого тут не було – ні людей, ні собак. Тож вкрасти твою ляльку ніхто не міг. Хоча… Може Жульєна покликати, нехай ще він подивиться? Все ж він – мисливський пес.

Відтоді, як Жульєн вирятував друзів із халепи у Чорному лісі, Рікі почав ставитися до нього дуже шанобливо. Але й мисливські вміння сусіда нічим не допомогли. Жульєн тільки підтвердив висновки, що зробив Рікі:

- Не знаходжу я нічого підозрілого. Правда були тут якісь незнайомі люди, але давно – може з тиждень тому.

- А, то до батьків друзі приїжджали, - махнула рукою Яся.

Засмучені приятелі посідали під деревом. Аж гульк – через двір біжить Рижик, а за ним ледве поспіває кішка Миця. Кошлата, чорна як ніч, Миця була дуже стара. Навіть її хазяї достеменно не пам’ятали скільки їй років. Сільські коти вважали Мицю наймудрішою кішкою (та, мабуть, так воно і було) і в скрутну хвилину йшли до неї за порадою.

- Ось, - сказав Рижик до Ясі, - зараз вона розкаже, куди поділася твоя лялька!

Миця важко опустилася на траву, відсапалася і завела:

- Розповідала мені моя баба, а їй – її баба, а тій… Коротше, дуже давня історія. Колись на цій землі були всякі негаразди – війни, голод та інші біди. Отож люди тікали звідси у пошуках безпечнішого і кращого життя. Брали з собою тільки найнеобхідніше, залишаючи у покинутих хатах меблі, більшість домашнього начиння і, звичайно, іграшки. Забуті іграшки самотньо лежали в будинках, пропадаючи від туги за своїми господарями, аж поки одна лялька не вирішила зібрати їх усіх разом. Вона знайшла потаємний сховок і привела всіх туди. Там іграшки сидять і чекають, що люди згадають про них, знайдуть і заберуть додому. А ще є в них таке правило: якщо якась іграшка залишається на вулиці більше двох ночей, то на третю ніч за нею приходять посланці і забирають її до свого сховку.

- Але моя Лялечка переночувала на вулиці лише одну ніч! – обурено вигукнула Яся. – Як же вони могли її забрати!

- Треба знайти сховок і розібратися з крадіями! – підхопився Рікі.

- Та як же до того сховку добратися, якщо за багато років його ніхто не знайшов? – засумувала Яся.

- Ніхто не знайшов, а ми, може, знайдемо, - муркнула Миця. – У сусідню з нами хату господарі тільки на вихідні приїздять. Ото поїхали вони, а їхній син забув у дворі машинку. Якраз сьогодні буде третя ніч, як вона там лежить. Нам тільки треба прослідкувати за тими, хто по неї прийде…

Мицю, ти – найрозумніша кішка! – у захваті вигукнули друзі.

Коли батьки вляглися спати, а на вулиці вже зовсім стемніло, Яся потайки вийшла зі своєї кімнатки, акуратно прочинила рипучі двері і вислизнула на вулицю. Під ґанком на неї вже чекала «рятувальна команда» - Рікі, Рижик, Жудьєн та Миця. Миця впевнено повела друзів через сусідські городи та вигони. І ось вони вже пролізли крізь дірку в паркані і опинилися на подвір’ї.

- Ховайтеся в кущі і сидіть тихо, - ледь чутно прошепотіла Миця.

Ясині очі вже призвичаїлись до темряви, вона розгледіла не тільки гойдалку, дитячу гірку та невеликий пісочник, але й іграшкову машинку. Машинка лежала на купі піску догори колесами, наче після аварії. Ніч була тепла і тиха, - не чутно було ні гавкоту собак, ні криків нічних птахів, ні шелесту листя на деревах. Через деякий час у Ясі почали злипатися очі. Дівчинка подумала, що сидіти у засідці досить-таки нудно. У фільмах такі історії виглядали набагато цікавішими. Через деякий час їй вже почало здаватися, що з їхньої затії нічого не вийде. Миця вже дійсно дуже стара – раптом вона щось наплутала або, навіть, придумала…

Але раптом у дворі ледь чутно зашурхотіла трава. Яся побачила, як до пісочнику крадуться дві невеликі постаті. Одна з них була схожа на іграшкового ведмедика, а друга – на ляльку в коротенькій пишній спідничці. Вони підійшли до машинки та поставили її на колеса.

- Що, забули тебе, покинули? – співчутливим баском загудів ведмедик.

Автомобільчик у відповідь тихенько і, як задося Ясі, жалібно посигналив.

- Так ходімо з нами, - приязно сказала лялька. – У нас є затишний сховок. І машинок багато, познайомишся з ними, будете наперегінці кататися.

Автомобільчик знову посигналив, але на цей раз – голосно і дзвінко.

- Ходімо, махнула рукою лялька. Вони з ведмедиком пішли вперед, а автомобільчик весело покотився за ними.