Розділ 7

Після того шаленства у клубі, де Даня напився до поросячого виску, хлопець день не виходив на вулицю. Він укотре обіцяв собі, що більше нізащо не піддасться на провокації Дениса. Укотре обіцяв собі, що більше не вживатиме ні алкоголю, ні наркотиків. Ніякого «розслабону». Тільки робота, робота, робота.  Даня згадував Діанину постать. Та весь час сиділа за барною стійкою у гарненькій сукенці, гралася соломинкою від коктейлю. Її подруга Софія весь час намагалася витягнути Діану потанцювати, але всі справи були марними. Урешті-решт, Софі її кинула, а сама пішла танцювати з якимось хлопцем. А Діана так і залишилася сидіти на самоті. У цю мить Даня побачив у ній маленьку дівчинку. Не витримав, підійшов… Він не пам’ятав детально їхню розмову, по вже тоді був достатньо п’яний. Пам’ятав лише уривки… Її посмішку, погляди… О, так, вона вже не була тверезою, але й не була настільки п’яною, як Даня. Діана не корчила з себе горду та незалежну, не кидала гострі та уїдливі слова у бік хлопця. «Якби ж то вона завжди була такою», – подумав тоді Даня.

Далі був ще алкоголь. Софія вже не контролювала себе, тож Діані довелося забрати подругу від гріха по далі. А після Даня нічого не пам’ятав.

Зараз він сидів у книгарні-кав’ярні[1] та чекав на Дениса. Той запізнювався на п'ятнадцять хвилин. Даня вже допивав другу чашку кави. Щось підказувало співакові, що його менеджер не прийде. Зараз Даня просто ненавидів його. Бо на носі тур Україною, а цей засланець дозволяє собі не з’являтися.

«Якщо він не прийде протягом десяти хвилин, то я його звільню!» – подумав Даня, відпиваючи кави та листаючи сторінки планера.

У цю мить двері кав’ярні відчинилися. Повіяло травневим вітерцем і у приміщення зайшла дівчина. Її силует здався Дані дуже знайомим. Це була Діана. У тоненьких штанах та легкій блузі, але з тією великою спортивною сумкою, з якою дівчина ходить на тренування і яка псує цей легкий образ. Вона ходила міх книжковими полицями, розглядаючи товар. Він знову згадав ніч у клубі. Чи була вона тоді, з ним, справжня? А зараз? Діана думала, що на неї зараз ніхто не дивиться. Може, саме зараз Діана справжня?

Дівчина бере якусь книжку, йде на касу. Там же замовляє каву. І от, саме зараз їх очі зустрілися. Дівчина спершу злякано поглянула на нього, потім хотіла швидко вийти, але Даня підійшов до неї раніше, ніж вона встигла що-небудь зробити.

–Привіт. Давно не бачилися. Може, разом посидимо? – запропонував він, беручи її за лікоть. Діана миттю відсапнулася від нього. – Та чого ти? Не завжди ж будеш від мене бігати!

Дівчина зітхнула. Якраз принесли каву.

– Чого ти хочеш?

– А ти знаєш ще якісь слова, крім «чого ти хочеш»?

Діана зітхнула, але все-таки сіла за Данин столик. Юнак посунув дівчині стілець.

–Бачу ти саме з тренування. Ти вже визначилася з програмами?

Діана зітхнула. Ну а справді: чому б їй не посидіти поруч з ним? У будь-якому разі це їй не зашкодить. Їй ж не заміж за нього виходити!

– Нормально, – сухо відповідає дівчина та відпиває ковток кави. – Як завжди. З програмами не визначилася.

– Може тобі допомогти з музикою?

– Ні. Я не вибираю музику не тому, що під неї можна поставити круту хореографію, чи тому, що програма під неї буде гарно виглядати на ковзанці. Я вибираю ту музику, з якою у мене є «контакт». Зрозумів?

– Що, все так складно?

– Складно. А ти як думав?

– Знаєш, я ж сам пишу музику. І слова, і мелодію.

– А я думала, ти все це купуєш, – гмикнула Діана.

– Є такі речі, яких не купити.

– Від кого я це чую!

Даня пропустив цю репліку повз вуха.

–Готовий виступ – це як твоя програма. Тобто, комплекс. У мене все має бути цілісним. Мелодія, слова, костюми, сцена, освітлення… І я терпіти не можу банальних слів у пісні про кохання, яскравого підтанцьовування на сцені чи у кліпі. Я у все намагаюся упхати сенс. Прям як ти на ковзанці.

Діана вражено мовчала. Вона вже забула про каву – та давно охолола. Дівчина інколи думала, що всі артисти – то просто яскрава обгортка, яка і дозволяє їм добиватися успіху. А Даня говорив зараз щиро.

–Усе дійсно складно. Знаєш, мені десь казали, що професія артиста – найскладніша та недооцінена.

– Будь-яка професія складна, тільки по-своєму. А от про недооціненість ти права.

У відповідь Діана зітхнула, відпила ковток холодної кави, та зморщилася. Фігуристка не любила холодну каву.

–Слухай, – раптом сказав Даня. – У мене через місяць буде сольний концерт. Приходь.

Він вийняв з рюкзака два квитки та протягнув їх дівчині.

–Ти усім так квитки роздаєш? – спитала дівчина, усміхнувшись.

– Та ну… Бери. Я дарую. Приходь… Будь ласка…

Даня говорив дуже тихо. Здавалося, що тільки Діана його чує. І вона на якусь долю секунди повірила йому. Юнка потягнулася за квитками.

–Дякую. Було приємно поспілкуватися, але мені вже час.

Дівчина встала з-за столика, взяла сумку. Даня посміхнувся тією теплою та лагідною посмішкою, яку показував тільки мамі з батьком.

Він довго дивився Діані у слід, і навіть коли її постать зникла з поля зору, він усе ще не зводив погляду з горизонту. Коли перевів погляд на пів порожню Діанину чашку та пустий стілець, стало раптом так сумно, що хотілося вити. Він тяжко зітхнув, натягнув на себе плащ та вийшов з кав’ярні. Денис так і не прийшов. Хтось залишиться без роботи…

Діана була зла на тренера. Вона буквально вилетіла зі спорткомплексу після тренувань. Фігуристка не могла зрозуміти, чому тренер проти того, щоб Діана виступила під «Реквієм». Дівчина на мить уявила, що буде, коли та дізнається про її плани на стрибки у чотири оберти.

Їй було цікаво, чому це раптом Дня такий люб’язний. Ні, він завжди таким був. Просто, можливо, це маска. От щоб їй серце розбити у фіналі. До чого ті слова про «контакт» із піснею? До чого ті два квитки? Вона витягла їх із сумки.

«Через тиждень», – подумала дівчина. Чому вона тоді не бачила афіш? Діана озирнулася: та ось, будь ласка, прямо на зупинці висить ця афіша! Фото Дані на якомусь червоно-чорному фоні. Вказані, дата, час, місце… Ось, поглянь, афіша!