Обпалені брехнею

Розділ 2

— Улю, якщо й запізнилась, то це ще не привід влаштовувати всякі шоу посеред навчального процесу, як ти вмієш! — дорікнув учитель. Тим паче, я ще й не збиралась улаштовувати всякі штуки. Бо я вже вчудила. Треба ж було потрапити саме в клуб анонімних алкоголіків! — Вільне місце є тільки біля Святослава, тому проходь і сідай.

Глянула туди, де мій брателло сидів. Задні ряди, або "гальорка", — як у школі говорять. Ніколи там не сиділа, та й зараз не горіла ніяким бажанням саме там знаходитись. Якби я не запізнилась, можливо, й зайняла місце біля своїх подруг — Полі та Аріни. Тяжко зітхнувши, я попленталась до свого новенького місця, на якому вже спокійно розташувався рюкзак Свята. 

— Сумочку прибери, красунечко! — тихо промовила, намагаючись не привернути до себе увагу.

Хлопець відволікся від монологу лисого дяденьки й повернувся до мене. Дивився то на мою скромну особу, якою, я відчувала, скоро перестану бути, то на ту сумку. Таке відчуття складалось, що він ніби роздумував про те, чи звільняти місце для мене, чи ні. Свят ще в роздумах?

І тут я нахабно підняла цей портфель і з переможним виглядом кинула його на підлогу, знову привертаючи до своєї скромної персони увагу. Я лише невинно покліпала очима й під наглядом злих очей класного керівника, я сіла поруч зі Святиком.

— Не хотів по-доброму, то буде по-іншому, — сказала так, щоб тільки й братець почув.

Цей урок так званої "виховної години" та нудної промови того дяденьки, на щастя, закінчився і вже можна спокійно видихнути, бо зараз я підійшла до Полі та Аріни, з якими обговорю всі останні новини нашого класу(ми любимо це діло, хі!), поки не почалась та проклята математика.

— Дівчата, ви в курсі, що до нас хтось скоро переведеться? — сказала Поля, чим зацікавила мене одразу. 

— То чого цей новенький не з'явився сьогодні, в перший день навчання? — ліниво відгукнулась Арі, розглядаючи свій креативний манікюр. — А ти що думаєш, Уль?

Це вже звернулись до мене. Я лише знизала плечима, роздумуючи далеко не про якогось новенького. Я взагалі задумалась про останній рік у цій школі. Якось дуже швидко пролетіли ці десять років... Не можу сказати, що сильно встигла полюбити цей заклад і всі його правила мені до душі, проте зі мною поруч постійно знаходились усі мої друзі та знайомі, з якими мене пов'язують купа моментів — як приємних, так і не дуже.

— Так, Улька! Що це з тобою сьогодні таке? — труснула мене за плечі Поля. — На урок запізнилась, без настрою сидиш. Чи це ти так зраділа, що в нас два уроки математики підряд сьогодні буде?

Стоп! Два уроки цієї каторги? Ще й підряд?! Ні, ні, ні... Тільки не це! Заспокойте мене, будь ласка, і скажіть, що це жарт! Я навіть такого у своїх кошмарних снах не бачила.

І чого я навіть на розклад наший не глянула? Точно — мені ж було ніколи, бо я, як завжди, шукала пригод на свою голову в клубі анонімних п'яниць! Це навіть і добре, що я не подивилась, адже серцевого нападу було б не оминути! А так — я просто тільки здивувалась і подумки послала нашу математичку в далекі гори.

 — Та на урок я через родича свого запізнилась, — втомлено відповіла я. — Стосовно математики не жартуєш?

— Аж ніяк. А що, власне, Свят встиг зробити такого поганого? — о-о-о, ці нотки обурення в мою адресу я впізнаю завжди, тому що постійно в усьому винним роблю братика.

Мої подруги добре спілкувалися з цим телепнем, тому завжди з ніг до голови засипали мою не завжди адекватну персону різними докорами: "Та чого ви як собака з кішкою?", "Якби він був не твоїм братом, то склалося враження, що ви — постійно сварлива парочка!" і т.п. Якщо я зараз почну ще перераховувати всі їхні фразочки, то у тебе, мій любий щоденнику, аж листочки скрутяться й ти закриєшся навіки.

Я просто зробила жест "рука-лице" й тяжко зітхнула. М-да... Не так я собі цей день уявляла.

Ми покинули територію класу та вийшли на вулицю, де світило яскраве сонце й пекло так, що складалось відчуття, ніби мене, як древню відьму, спалювали на величезному вогнищі. Уявляю, якби мій брательник радів такому повороту подій. Але, хвала Богу, живемо ми в цивілізованому світі, а не в Середньовіччі, — тому хвилюватися за те, що мій попіл рознесуть по вітру не потрібно.

— То що Святик встиг натворити? — завела свою шарманку під назвою "з'їж усі мізки своїй подрузі її братом" Поля, коли ми "припаркувались" на найближчій лавці. — Розповідай, а то не відчепимось!

Арі лише кивнула головою, хоча вона до цієї ситуації ставилася нейтрально, тому що вона — не та, яка буде ганятися за хлопцями. Її таке зараз не цікавить. Принаймні, дівчина не подавала ніякого знаку, що вона готова до стосунків.

— Якщо коротко, то я переплутала кабінети й потрапила на той "захід", на якому взагалі не мала бути присутньою, — сказала я не дуже радісним голосом, подумки вбиваючи свого родича найкрутішими способами.

— Я очікую подробиць! — плеснула в долоні білявка, глянувши на мене в очікуванні.

— Потрапила я до клубу анонімних алкоголіків, — тихо буркнула я, щоб ще ніхто не почув.

— Ото ти вляпалась, Уль! — вже й Аріна "ожила" від мого зізнання. Рада, що хоч когось я змогла повеселити. Тільки ось мені щось не дуже смішно... — І що ти зробиш цьому придурку у відповідь? 

Тут дівчина вже зиркнула на Полю, яка вже встигла передивитися свій манікюр усіма способами й зараз склала руки в кулаки, показуючи, що вона не за Святослава. 

— Ну а що ви на мене так дивитесь? — спитала Лінка, всміхнувшись. — Чи ви думали, що я вас кину заради такого красунчика? Хоч він, придурок, і гарний, але вказати на його місце теж потрібно! 

Ми посміялися з цієї "величної" промови й, стукнувшись кулачками, пішли на урок(чи правильніше сказати "пару"?) з математики.

Коли я зайшла до класу, то просто зі засмученою моською попрямувала до свого "царського" місця, навіть не привітавшись з Оленою Василівною. І...три, два, один:

— Я стала невидимою для тебе, Мартинюк? — незадоволено протягнула математичка, пропалюючи своїми очиськами. 

Я лише важко видихнула та закотила очі. Зараз, за законами жанру почнеться лекція на тему, яка обов'язково стосуватиметься "цариці всіх наук". Поки вона повернулася до дошки, щоб записати нову тему, я непомітно прошмигнула на своє місце, аби більше не мозолити очі цій відьмі.

— Ну, і як тобі мій жарт? — тихо спитав Свят. — Сподобався?

Я повернула голову зі своєю найпрекраснішою посмішкою та з усієї сили дала хлопцеві позатиличник. Звук був таким голосним, що й учителька здивувалася — її лице скривилося так, ніби вона кактус з'їла. Я така людина, яка не збирається терпіти подібних приколів!

— Мартинюки! — розлючено крикнула Олена Василівна. Ну все — довела я жіночку до сказу. А попереду ще цілий рік... Як я буду тут виживати? — Хутко до директора! Нехай він з вами розбирається.

                             ***
Ех, а директор то нам нічогісінько не зробив, адже я пообіцяла, що це останній раз — Улька Мартинюк взялася за розум нарешті! Щоденнику, ти уявляєш це — я та перестати робити різні дурниці? Це як навчитися співати пісні Аріани Ґранде, коли в тебе немає ані слуху, ані голосу, — неможливо.

Після його нотацій я знайшла великий жирний плюс для себе: пропустити урок з математики — для мене як допомога, за яку я й подякувала чоловікові. Тепер хоч не так сумно. 

— Якого біса ти мене взагалі вдарила? — гаркнув братик, перед тим, як зайти в клас.

— А такого, що ти свої тупі неандертальські жарти застосовуєш тільки на мені. Чого ти не використовуєш такі штуки для своїх дівчаток? — обернувшись до нього лицем, відповіла стримано, з ноткою злості.

— Типу в тебе кращі, — цокнув хлопець, закотивши очі. Я йому зараз так цокну, що потім ще цілий місяць буде ходити, тримаючись за довбешку!

— Слухай, ми тільки вийшли з кабінету директора, — глибоко вдихнувши, почала я, — тому не провокуй мене, якщо хочеш, щоб твої кісточки були цілими.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше