Розділ 12

— Я так більше не можу! — важко видихнула я та просто вдарила по струнам, через що залою пролунав жахливий звук.

— Що з тобою, Уль? — занепокоєно спитала Поліна й підійшла до мене.

Відклавши гітару в бік, я сіла на стілець і понурила голову, прикривши лице руками. Не знаю, що в мене сьогодні з настроєм, але хотілось страшенно плакати. 

— Нічого не виходить, — сумно видала я, піднявши очі. Я вже відчувала, що сльози були напоготові. — Ще й Свят витріщається на мене, чим більше відволікає.

Хлопець підійшов до мене й сів навпочіпки. Чесно, я навіть здивувалась такому, бо думала, що він знову почне прикалуватись. Братець з кожним разом відкривається мені по-новому не дивлячись на те, що я його знаю ще з народження.

— Уляно, просто уявляй, що нікого немає, — сказав братець, узявши мене за руку. Мені в цей момент хотілося, щоб він завжди так тримав за руку. — Якщо я тобі своєю присутністю тільки заважаю — піду геть, щоб тільки ти змогла зібратися з силами. Але ж уяви те, як ти гратимеш перед більшою аудиторією.

Свят піднявся з підлоги й вже розвернувся, аби покиеути приміщення, так і не дочекавшись моєї відповіді. Я цього допустити не могла, бо, можна сказати, звинуватила його в безглуздому. Це в мені ще ті комплекси не зникли, через що я й думаю, що в мене виходить усе гірше й гірше. Ці надокучливі думки, які вже ослелились у моїй голові й не дають мені спокійно жити. 

— Святе, зачекай! — вигукнула я, через що юнак розвернувся до мене. — Можеш залишитись — ти не винен у тому, що я не можу ніяк зіграти. Перша ж репетиція разом як-не-як.

Він кивнув головою й повернувся на своє місце — і я продовжила:

— Може, перестанемо сваритись? — запропонувала я й підійшла до нього. Якщо ж він не робить цей перший крок — чому я тоді не можу це зробити, переступивши через власну гордість? 

— Я не хотів ображати тебе своїми підколами. Просто хотів пожартувати, але розумію, що зовсім не вмію цього робити.

— Я теж хороша в цьому, — змучено видала я, сумно всміхнувшись.

Я глянула на подруг, які водили очима то по мені, то по Святу, очікуючи того, як закінчиться ця розмова. 

— Та-а-ак, — протягнула незадоволеним тоном Марта, — виходьте за двері й вибачайтесь одне перед одним хоч до ранку. А то відчуваю себе, як у мелодрамі.

Я засоромлено всміхнулась, адже стало якось некомфортно перед подругами за свою незрозумілу поведінку — і Свят кивнув головою в бік дверей. Ми вийшли з кабінету й сперлись об найближчу стіну.

— То ти вибачиш мені за всі мої безглузді жарти у твій бік? — спитав Свят, краєм ока глянувши на мене. 

— Я боюсь тобі вірити, — я повернула голову до співрозмовника й подивилась у його очі. — Зараз ти вибачаєшся, а потім — знову починаєш підколювати мене. Я не розумію твою логіку.

— Я інколи сам себе не розумію — вік у нас такий.

— Проїхали, — я махнула рукою. — Давай будемо старатись розвивати дружні стосунки, раз з у нас родинними не вийшло. 

— Так скажи точно: вибачаєш чи ні? — вперся на своєму братець. — А то знаю я вас.

— Ти знову починаєш? — жартома образилась, відвернувшись від нього, й захіхікала. — Вибачаю. Але наступного разу точно не втримаюсь і таки вріжу. 

— Я в цьому й не сумніваюсь, — хмикнув хлопець і обійняв мене, від чого мої щоки почервоніли. Як добре, що Свят не помітив цей стан! — Коли ти нарешті підростеш? Якщо я так кожного разу нахилятимусь — моя спина не витримає таких навантажень.

— Для тебе — корисно, — хмикнула я, відсторонившись від нього. — Покращуєш свої м'язи як-не-як. Бо хто ж тоді на тебе гляне, на такого не спортивного?

— Убила, — засміявся Свят, схопившись за своє серце.

Я навіть і не здивувалась — він у будь-якій ситуації так і залишався клоуном.

— До речі, стосовно дівчат... Ти з Катею вже більше не зустрічаєшся чи що там у вас сталось?

— А що, вона тобі так сильно сподобалась?

— Ти смішний, — пирскнула я зо сміху й закотила очі. Мені ця Катька так поперек горла стояла, що хотілось її викинути з нашого будинку. — Уявляєш, у мене з дівчатами всі нормальні теми для обговорень закінчилися.

— Мушу тебе звеселити чи то засмутити, проте ми розійшлись, як у морі кораблі. 

— І чого це раптом? — спитала я, піднявши одну брову.

— Просто не зійшлись характерами, — ліниво відповів Свят, знизавши плечима. — Таке інколи буває, розумієш?

Відкрито кепкував з мене, гад безсовісний!

Я криво всміхнулась, даючи братцю усвідомити, що я точно не дурепа, яка не розуміє елементарного. Хоч у мене ще не було стосунків, але я не проти того, щоб почати з кимось зустрічатись. Чому Святу це можна, а мені — ні? Ех, щоденнику, де ж мені такого нормального потрібно шукати?

— Ходімо вже, щоб ти ще тут не засумував від болючого розриву зі своєю Катюшенькою, — сказала брату, легеньуо відчинивши двері. — А то раптом ще щось з собою зробиш, а додому я тебе точно не понесу.

— Дуже смішно, Уль.

Ми зайшли назад у той самий кабінет і підійшли до дівчат, які вже просто сиділи на великому дивані. Вони мовчали, що в мені закралась думка про те, що подруги просто заснули через втому. Але вона швидко розвіялась, бо до нас звернулась Поля:

— Ви вже остаточно помирились? — і вона позіхнула, скерувавши свій погляд на мене й Свята. Чесно, відчувала себе в той момент, як на допиті. — Хоч бійки не буде?

Я з братцем переглянулась очима й заперечливо захитала головою, нервово засміявшись. 

— Дуже шкода, — сумно відгукнулась Аріна, розминаючи шию. — Я б глянула на таке видовище.

— Аріно! — обурено вигукнула я.

Ні, я знала, що наша Арі інколи буває дуже різкою та прямолінійною у своїх висловах, але це вже занадто.

— Та заспокійся ти, — притримав мене за плече Свят, щоб я не накоїла нічого дурного. — То вона говорить так, бо досвід з Пашиною головою їй дуже сподобався.

І тут я почула тихе схлипування. Підійшовши ближче до дивану, я помітила, що плакала Ріна. Що в неї таке вже сталося? Навіть уже не хотілось з нею "бити горщики", тому що потрібно було її заспокоїти.

— Ріно, що таке? — стривожено спитала я подругу, присівши напроти неї на стілець. 

— Ти вибач, що я на тобі трохи зірвалась, — тихо сказала вона, не забираючи з обличчя свої долоні. — Це все той придуркуватий Паша!

— Все-таки закохалась у нього? — з підозрою спитала я її, а вона прибрала руки з лиця.

— Ти що? — здивувалась подруга, випучивши очі. — Я ще з глузду не з'їхала, щоб закохуватись у цього придурка!

— Просто він написав не дуже лесливі коментарі під відео, де вона грала на саксофоні, — пояснила всю ситуацію Марта, щось переглядаючи в телефоні.

— А нашу Арі це дуже зачепило.

— Так, зачепило, — гордо відказала дівчина й змахнула рукою, витираючи сльози. Молодець! Немає чого плакати через якогось одного хейтера, який вважає, що моя подруга погано грає. Та я йому сама всі зуби повибиваю, як тільки я його побачу! — Я ж до нього взагалі не лізла. Хоч я й вибачалась перед ним за той випадок, але я ж не повинна все життя розплачуватись за ту його розбиту довбешку.

— Як не одна плаче — то друга. Сьогодні що, Міжнародний день проливання сліз? — перервав нашу дискусію братець, замаячивши перед нашими очима. — Може, мені краще піти? Якось не хочеться слухати про жіночі проблеми.

— Давно пора! — сказала Поля й помахала йому рукою. 

— І ми, до речі, дівчата, а не жінки, — роздратовано додала Арі й насупилась.

Але у відповідь ми почули гуркіт дверей. Хвала богу, що хоч на одну пару вух стало менше! Невідомо, що могло б тоді статись, якби Свят усе-таки просидів і послухав усе, про що ми могли теревенити.

— Якщо в нас репетиція нормально не минула, може, заб'ємо на неї? — спитала Поля й витягнула з якогось пакунка три великі упаковки з чипсами. — Можемо фільм якийсь подивитись чи що?

Ми всі радісно закивали головами — Ріна навіть заспокоїлась досить швидко. Ця ідея всім сподобалась, адже сьогодні був дуже важкий день. В емоційному плані, звісно. А Ліна завжди знала, що робити в таких ситуаціях(хоча після таких "заспокійливих" я завжди набирала або лишні кілограми, або мучилась від печії!). Зараз я була готова її розцілувати за таку ініціативу.