Обпалені брехнею

Розділ 16

— Чому ти мовчиш? — продовжила свою психологічну атаку я, коли дівчина проігнорувала моє перше питання. — Я ж до тебе звернулась, а не до стіни.

— Я все знайшла, — відповіла вона, ховаючи телефон у кишеню.

— То чого ти так довго? Свят за тебе хвилювався. Хоча, мені здається, що навіть під час апокаліпсису на Землі виживуть тільки таргани й такі люди, як ти. Тому і хвилюватись нема за кого.

— Що ти верзеш? — Саша вигнула одну брову, буркнувши. — Я, звісно, знала, що ти трішки не при своєму розумі, проте не думала, що це вже маразм.

— Послухай сюди, — я підійшла впритул до неї, проігнорувавши її нікчемні слова в мій бік, — я почула твою розмову. Не знаю, хто ти така й з якого Місяця звалилась, але я не дозволю тобі нишпорити чужим будинком. Зізнайся чесно, що ти хотіла знайти в кабінеті мого батька?

— Ти хоч розумієш, що тобі ніхто не повірить, адже ти зі своїми дивацтвами могла багато чого нафантазувати? — знервовано засміялася Волошина, покрутивши біля скроні пальцем. — Тобі це все тільки почулось... Навряд чи Свят повірить своїй дурнуватій сестричці.

— Не роби з мене дурепу! Все одно твоя брехня скоро викриється й ми всі дізнаємось, що ти тут забула.

— Це ми ще побачимо, — гордо заявила вона. Обійшовши мене, вона повернула голову в мій бік і наостанок сказала: — Арівідерчі! Це ще не кінець!

Саша попрямувала в напрямку сходів, аби покинути мою компанію. У той момент я зрозуміла, що вона —   ще та зміюка, яка точно піде по головах заради досягнення своєї мети. Волошина стовідсотково впевнена, що їй вдасться провернути свій план, але ця дівчина забула ще й за мене. А я її плани в порошок зітру так само, як і саму Сашу, якщо знадобиться. Це вже справа принципу. 

Я ще постояла так у коридорі декілька хвилин і пішла до кімнати Свята. Не знала, чи потрібно йому щось розповідати про свої "красномовні" діалоги з однокласницею. Краще не буду, тому що нам не потрібно вносити корективи в наший задум. Якщо Свят дізнається, то він точно щось їй зробить і план накриється мідним тазом. Якщо Волошина мені вже точно довіряти не стане, то з братцем усе може пройти гладко, що вона нічого не запідозрить, адже гадає. Від кохання всі втрачають голову — Саша не виняток.

Як тільки я зайшла у світлицю брата, помітила, що мешканець цієї території лежить на ліжку з закритими очима. Я легенько всміхнулась і, взявши коцик, що знаходився на кріслі поруч, вкрила хлопця, аби він не замерз. Сама ж сіла на диван, бо чомусь не хотілось навіть покидати цю кімнату. Спостерігаючи за тим, як спить Свят, мені раптово захотілось, щоб мене брат обійняв і сказав, що всі ці негаразди обов'язково минуть нас. На столі я помітила сімейний фотоальбом і мені закортіло переглянути всі ті знімки, аби подивитись на себе в молодшому віці. Я тихенько взяла його та повернулась на своє нагріте місце. Влаштувавшись зручніше в кріслі, я почала гортати цю книгу спогадів. 

Скільки ж там фото відображено! Наче й звичайний альбом, але таке відчуття, що з кожною сторінкою я знову проживала всі ті моменти. Випадково натрапила на фото, де були зображені я та Ріна, коли були малими першокласницями(Поля та Марта прийшли в наш клас через декілька років). Тоді в той день ми тільки познайомились і знайшли спільну мову. Але наша дружба тривала недовго: її повітряні кульки полетіли вгору через те, що я їх не змогла втримати й вони вирвалися з моїх рук. Це вже давно в минулому, але, побачивши той знімок, моє серце стиснулось у хвилюванні, а сльоза покотилася по щоці. Все-таки дружба в моєму житті відіграє важливу роль. "Чому?" — спитаєш ти мене, щоденнику. Чесно, якби не подруги, то навіть і не можу собі уявити того, якою я могла бути самотньою та розбитою зсередини. З ними ніколи не нудно, тому що кожна з дівчат — особлива — і по-своєму важлива для мене. Всі кажуть, що жіночої дружби не існує. У моєму випадку можу сміливо сказати, що це можливо. Або просто мені пощастило...

Перегорнувши лист, я побачила своє фото зі Святом. Серце пропустило удар, коли я провела пальцем по фотоплівці. Ще в той час між нами не було таких багатомасштабних непорозумінь. Тоді ми просто були дітьми, які думали, що завжди будуть підтримувати одне одного, щоб не сталось. Навіть клятву одне одному давали. Які ж ми були смішними й наївними. Зараз — ми просто інші — зі своїми поглядами на цей світ, проблемами. Але все одно попри всі ці життєві перешкоди ми повинні залишатись у першу чергу сім'єю... Навіть те, що Свят своїм ставленням до мене хотів постійно відштовхнути мою довіру до нього, та я все одно буду на його боці. І байдуже, що я завжди в пориві емоцій кричала про те, як сильно ненавиджу його...

15 жовтня 20..0 рік

Вже минуло трохи більше тридцяти днів, а я сюди так нічого й не записувала. Сором мені, як розповідачу! За цей місяць, який я прогулювала, не ділячись з тобою, щоденнику, своїми думками та переживаннями, — нічого цікавого не відбулося. Розслідування стоїть на місці, зі Святом стосунки наче й відновились, але не вистачає якоїсь стабільності; з батьками все так само. Але саме сьогодні буде дещо таке, що відкриє в мені ту саму bad girl, яка щось дуже довго спала...

15 жовтня 20..0 рік(доповнення)

Сьогодні п'ятниця, а це означає... Ні, щоденнику, це не значить, що останній день робочого тижня(хоча це так і є!). Саме в цей день мала бути шкільна вечірка, яку скасували через те, що десятий клас, на якому лежала відповідальність підготувати свято, просто не вклався в термін. Ми з подругами навіть мали виступати, проте вже не будемо. Дуже шкода, бо ми скільки трудились, а все пішло коту під хвіст.

— Так як ви знаєте, у мене сьогодні день народження, тому я хочу роздати вам запрошення на мою приватну вечірку, — голосно промовила на весь клас Волошина, стоячи посеред класу й тримаючи в руках ті самі квиточки на свято. — Усім, окрім Мартинюк, Котової, Шевчук і Соколової.

Для любої Саші ми вже вороги народу й у будь-яку мить вона постійно намагається мене принизити перед подругами. Але ця дівка пропустила той момент, що вона сама, а нас — четверо. Хоч я вже змирилась із її підколами та образами, але не знаю, коли трісне той лід терпіння інших трьох дівчат.

— Ой, я така засмучена, що то капець! — вигукнула я зі сарказмом і взялася за голову. — Біда ж то яка! Ой, людоньки!

Подруги лише хіхікнули, проте не стали втручатись у це протистояння. Того разу я сама маю впоратись із цією вискочкою! Я ще та bitch у душі. Тому хай радіє, що я прикидаюсь ангеликом, знаючи про те, що всередині живе справжня evil[1].

— На моїй вечірці не можуть бути такі люди, як ти і твої подружки, — зухвало відказала Саша та сіла на своє місце. — Тому розважайтесь собі самі!

— Повір, мені на твоїй вечірці було б мега-нудно, — сказала я та закотила очі. — Навіть те, що на твоєму святі виступатиме якийсь там популярний гурт, це все одно не врятує мій зіпсований настрій. Тому дякую за те, що бережеш мої нервові клітини!

— Як добре, що твій братець не такий пришелепкуватий, як ти. Як йому взагалі живеться в компанії такої дурепи?

Ось тут моє терпіння й лопнуло. Я піднялась із-за парти та, підійшовши до цієї королівни, з усієї сили дала такого ляпаса, що та сторона щоки вмить побагровіла. А всередині я аж заспокоїлась миттєво, бо це потрібно було зробити ще раніше. Вона цей удар заслужила, як ніхто інший!

— Ти що, зовсім у неадекваті? — закричала вона, тримаючись за щоку. — Ти хоч розумієш, що зіпсувала мій зовнішній вигляд?

— Не зіпсувала, а трішечки підкорегувала, — хмикнула я, розглядаючи її лице. — Тобі так навіть личить, якщо чесно. А то постійно з блідою шкірою ходила, що складалось таке відчуття, що ти вампір.

— Якщо в мене ввечері буде синець, тобі буде непереливки!

Я глянула на подруг, які вже хотіли допомогти мені, але я виставила руку в знак заперечення. Не хочеться, щоб це стерво ще й моїх друзів принижувала. Знаю, що це самопожертва, проте заради трьох BFF[2] можу навіть у вогонь піти та у воду. Хоч на край світу!  




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше