Розділ 3. Ну, привіт, шостий форт

Але виспатись мені не дали. Здається, я ледь заплющила очі, як одразу була розбуджена стривоженим голосом «академії». Невже війна?

- Христя! Христино, вставай! - Я розліпила моргалки, намагаючись зрозуміти де я перебуваю і що взагалі відбувається. - У нас НП!

- щО, знову? - Промовила я гнусавим голосом, падаючи на подушку. Нехай хоч землетрус, я і на метр не зрушу, нехай інші попрацюють.

- Твій дядько проводить розподіл практикантів, і тебе вирішив залишити в академії, на північ ж рветься Меліріан! - Сон мій неначе рукою зняло.

- Та вони... Та я... - Що я зроблю думки так і не сформувалися в зв'язкову пропозицію, але з ліжка зіскочила, ніби на пожежу і почала одягатися. Ну, я їм зараз там влаштую!

«Одже я їм тут студентів рятую, а вони мене під домашній арешт! Ну, дядько, ну постривай!», - з цими войовничими думками я й помчала до ректорської, де мене зустріла приголомшлива тиша.

- Христина? - Ректор виглядав здивованим, інші мовчки спостерігали за нами. - Чому ти не відпочиваєш? Я в курсі нічних подій, молодець! - Ага, як же.

- Я прийшла на розподіл, - розштовхала однокурсників, сідаючи на єдиний диван у кабінеті, Амі теж була тут, і вона підбадьорливо мені посміхнулася:

"Ми вже про все домовилися", - сказала вона мені одними губами, але я все зрозуміла. Це я що даремно мчала через всю академію?

- Кхм… Якщо ти про своє бажання пройти практику в північному форті, то Амелія нам уже повідомила, і я вважаю, що це гарна можливість набратися досвіду, хоча звичайно там працюють переважно маги льоду, але це краще, ніж усувати дрібні спалахи в академії. – Я з сумнівом подивилася на свого родича, представленого у вигляді голови навчального закладу, який мала задоволення закінчити цього року.

- Ну… то дякую, - а що тут ще скажеш?

- Але це не все. Думаю, одній тобі там буде складно освоїтися, тому з тобою поїде Меліріан, - дракон радісно мені посміхнувся, мене ж звістка аж ніяк не порадувала, ось тільки шпигуна дядька мені там для повного щастя і не вистачало.

– Я Вас зрозуміла, – коротко кивнула, обмірковуючи план своїх подальших дій. Набридливої ​​уваги однокурсника потрібно буде якось позбутися.

"Ми з тобою", - Льота як завжди була на моїй стороні, і Амі теж. Ну а втрьох ми і гори звернемо (хоча думаю крижані нам за це спасибі не скажуть).

На підготовку до практики нам дали цілих три дні. І з цього моменту розпочалося моє персональне пекло. Ні, ви не подумайте, я своїх подружок дуже люблю, але, коли вони повели мене до кращого зі столичних магазинів білизни, я ще тоді мала запідозрити каверзу.

Моя інтуїція спала міцним сном і під час вибору десятків трьох «практичних» костюмів, які підозріло обтягнули мою фігуру. А ось коли мене повели в салон, де мені запропонували видалити всі зайві волоски з тіла, тоді в пору було кричати і кликати на допомогу, але було пізно, адже за мене взялися найкращі майстри столиці, а підозріло задоволені подруги зникли за герметичними залізними дверима, що гулко клацнули замком, який закривався.

«Ааааа! Врятуйте-допоможіть! ВВД (врятуйте вогненну драконицю)!», - всіх цих моїх ганебних криків дівчата вже й не чули, а робітниці елітного салону, що звикли і до голосніших виразів, банально не звертали на мене увагу.

Коли ж мене випустили з чіпких рук інквізиторок (по-іншому цих знущанок я і назвати не можу), я дивилася лише в одну точку, не реагувала ні на дотик, ні на легкі поплескування по шкірі. А слова, сказані мені адміністратором у холі, я сприйняла як особисте прокляття:

- Щиро вітаємо Вас з успішним завершенням всіх процедур, тепер у найближчі півроку можете не турбуватися про появу небажаного волосся на тілі. Сподіваюся відвідування нашого салону доставило вам задоволення, і ви обов'язково до нас повернетеся, - на останніх словах дівчини я сіпнулася і зацьковано подивилася у бік своїх подруг.

Ну як подруг, швидше сумно знайомих дам. А ледве за мною грюкнули вхідні двері катувальні, як я зі швидкістю шаленого бегемота кинулась до нашого воза.

- Та щоб я… Та коли-небудь… - гарчала я пораненим звіром, коли Амі та Льота займали свої місця біля мене.

- Мені здається, чи вона зовсім нам не вдячна? - З сумнівом на обличчі заговорила Амелія, а «академія» при цьому дивно подала плечима:

- Принаймні ми намагалися, - угу, явно мені за щось мстилися. - А чому Христя мовчить? Ау!

- До перукарні сьогодні заїжджатимемо? – Спокійно поцікавилася Амелія, а по моєму обличчю пройшлася судома:

- Ні! - Гаркнула я так, що візник перед нами смикнувся, і хотів було стрибати з воза на ходу, благо його вчасно зупинили мої подруги.

Не пам'ятаю як добиралася до портального залу, але тільки-но я опинилася в академії, як тієї ж миті кинулася до своєї кімнати в гуртожитку, і начхати, що покупки так і не спромоглася забрати у носія, ось нехай дівчата з ним і розбираються, а мені прямо терміново потрібно пірнути під ковдру і поминайте як звали.

У двері акуратно пошкрябалися, і напівпрозора мордочка Льоти показалася зі стіни:

- Хрис… Ну, Христя. Пробач нас, га? - Ага, ось взяла і пробачила. - Ми ж для тебе старалися, хотіли як краще, - тиснула мені на совість «академія», а Амелія продовжувала постукувати у двері.

Зрештою, я не витримала і клацнула пальцями, відкриваючи замок. Подруга відразу перетнула кімнату і впала до мене на ліжко поверх ковдри.

- Маленька, ну ти чого? - Вона гладила по волоссю, а я раптом взяла і ганебно розплакалася.

- Кинули мене там одну, а вони знаєте які нелюди? Вони ж всі-всі волосинки повисмикували, а я навіть крикнути толком не могла, адже вони й ніс мій не пощадили. Я ж тепер, як гола, і щемить ще скрізь, - жалілася я, а дівчата продовжували мене жаліти, Льота навіть встигла в їдальню за чаєм із плюшками зганяти.

Ось вона справжня дружба. І я навіть майже сердитись на них перестала.

- Ось і вір після цього рекламникам і зазивалам, - ринула в серцях «академія». - Та я їм сама потім все повисмикую, щоб не повадно було! - Я хмикнула, представляючи обличчя майстрів із салону, коли Льота прийде їм мститися.