Розділ 5. Дідька лисого! Нам кришка!

Сортування зайняло у мене цілих три години, ще стільки ж я витратила на загальний звіт з кожного взводу. І це зі свіжою головою та звичкою читати нудні папірці, а як би це довелося робити Аверіну, то я навіть не уявляю скільки б часу витратив військовий на цю роботу.

Задоволена собою, я потяглася, розминаючи м'язи, що затекли. Мій істиний солодко спав, згорнувшись калачиком на дивані, спостерігати за ним було одне задоволення. Я тихенько підійшла до нього, розглядаючи пом'якшені риси обличчя, і так мені захотілося торкнутися, що навіть руки засвербіли. Але я стрималася, ще не вистачало розбудити його своїми безглуздими бажаннями.

Покрутившись трохи поруч, я повернулася до столу, де на мене чекав останній стос паперів. Часу до ранку залишалося небагато, але й мої сили зникли, дуже хотілося в душ і м'яку постільку.

Вирішивши буквально пару хвилин полежати із заплющеними очима, я лягла прямо на гору папок, що залишилася.

«А нічого так, зручненько», - остання розумна думка в голові, і мене віднесло у вир сумбурних снів, де я бігала за стражником по форту, змушуючи себе поцілувати. Хлопець героїчно від мене відбивався, але від дракониці не втекти. Я загнала його в кут, де міцно притулилася до нього своїми визначними (і не дуже) частинами тіла і потягла губи для поцілунку.

Аверін

Прокинувся я в себе в кабінеті, голова не боліла, а отже мені вдалося поспати більше двох годин. А світанок, що зароджувався, натякнув мені про те, що пройшло навіть більше десяти.

- Чорт! - Підхопився і ледь не звалився з незручного диванчика. - Я нічого не встигаю...

А коли все ж таки підвівся, то побачив руду дівчину, що тихо спала прямо на стосі паперів. Вона тут чи всю ніч просиділа? Подумки порадувався, що не розбудив невгамовну, вона така мила уві сні, коли не шипить і не дметься. Хоч і злючкою теж нічого. Гей, що за думки?

Озирнувшись, побачив акуратні стоси документів та готові звіти щодо кожного з них. Ай та Христина! Тепер навіть і не знаю, як їй відплатити за допомогу. Може показати дівчині легендарну крижану драконицю? Ой, та треба воно їй, дурниці якісь у голову лізуть.

Ще раз подивившись на мирно сплячу лисичку, вирішив все ж таки перенести її на диван. Хоча ні, тут незручно. Може повернути її до кімнати? Точно.

Підхопив рижулю на руки (а вона не така вже й легка, як здається) і вийшов у коридор. Вночі крім чергових стражників нікого не повинно бути, тому сподіваюся донести її без свідків.

І тільки так подумав, як на наступному повороті зустрів кілька своїх підлеглих.

- Доб… - тихо шикнув на хлопців, і вони відразу замовкли, проводжаючи мене здивованими поглядами. Ну от, завтра чекай нових пліток.

Шлях, що залишився, пройшов без пригод, і я тихо увійшов у надану Христині кімнату. Там я акуратно поклав дівчинку на ліжко, збираючись піти, але вона міцно вчепилася в мій камзол. Спробував звільнитися, але дівчина лише сильніше притиснула мене до себе і потяглася до мого обличчя губами.

«Гей-ей, чого це вона», - хороводом пролетіли думки в голові і теплі дівочі губи торкнулися неголеного підборіддя. На цьому маленька заспокоїлася, відпустила багатостраждальну тканину і заснула міцним сном. Я ж залишився стояти, приголомшений відчуттями, подарованими цим невигадливим поцілунком. Серце стукало, наче божевільне, змушуючи нервувати. Чорт, дається взнаки моє самотнє життя.

Мотнувши головою, я все ж таки зміг взяти себе в руки і зайнятися справою. Легким клацанням відправив заготовлене заклинання повної тиші, огорнувши кімнату дівчини, і спокійно вийшов, акуратно прикриваючи за собою двері.

Полегшено видихнув, вирушаючи до свого кабінету. Тепер справи.

Завдяки допомозі невгамовної дракониці з документами впорався швидко, додивившись папки, що залишилися недоторканими, і поставивши підписи на підготовлені Христиною звіти. Та вона незамінна у роботі з паперами, треба буде запропонувати їй місце моєї помічниці. А що? Чи можу я собі полегшити службу?

На сніданок йшов задоволений життям, весело насвистуючи пісеньку. Підлеглі з цікавістю дивилися на такі метаморфози зі своїм командиром, але ніхто й не думав запитати, що сталося.

Підхопивши тацю з їжею, поспішив за столик до Дрейка, і тільки хотів відповісти шпилькою на криву посмішку друга, як по форту промайнув повторний сигнал спонукання. Це ще що таке?

- Здається, хтось у портальному залі, - він навіть не здивувався, і тут я згадав, що пастку Христини вона так і не деактивувала.

- Чорт! - Підскочив, на ходу сподіваючись, що я помилився.

- Хто там? - Дрейк відразу зрозумів, що могло мене змусити бігти до порталу.

- Батько... - відповів уже на ходу, і тепер настав час для лайки друга:

- Дідька лисого! Нам кришка!

У портальному залі нас чекала картина маслом: підвішений до стелі Другий Великий Лорд Північної провінції і стражник, що рухався під ним. Добре хоч зміна Аверійського закінчилася ввечері, а то відчуваю ми обзавелися б другою гучною сиреною.

- Аверін! Зніми з мене це негайно! - Здається, Агеріон Роденійський був трохи не в дусі, принаймні ніздрі, що хижо роздувалися, і червоне від злості (або від припливу крові) обличчя натякали мені на це.

Я акуратно повернувся у бік Дрейка, застиглого статуєю, і тихо попросив його:

- Приведи сюди Христину. Терміново, - благо друг зрозумів усе з півслова і побіг виконувати вказівку, мені ж єдине, що залишалося – це розважати розлютованого тигра. - Батьку, ми не чекали на тебе так рано. Щось трапилося? - Думаєте не час для світської бесіди?

- Ти знущаєшся? Звільни мене зараз же! - Гаркнув Другий Лорд так, що стражник відступив на два кроки назад і втиснувся в стіночку, так, цей командний голос мені знайомий з самого дитинства, і вже не викликає колишнього страху і трепету.

- Бачиш... У нас тут якраз іде тестування нового захисту, - викручуватися у мене виходить ще гірше, ніж брехати.