Обпалюючи льодом

Розділ 6. Захисні стовпи

Христина

Пробудження було легким та приємним. Ах, якби кожен сон дарував такий чудовий післясмак. Я легко потяглася, встаючи з ліжка, і подивилася на годинник. В принципі, я навіть у душ і на вечерю встигаю перед заступом на нічне чергування.

У їдальні знову було не багатолюдно, схоже я постійно приходжу в неурочний час. Але кухарі нічого мені не говорили, навпаки, вони завжди усміхнені та доброзичливі.

Зібратися я встигла до приходу Дрейка. І коли він постукав, я вже сиділа в очікуванні начальника.

- Чи вже готова? Пішли тоді, - він навіть не став заходити, одразу попрямувавши до сходів.

- Капітан Дрейкардін, а ви з усіма новобранцями так носитеся? Не хотілося б, щоб вашим підлеглим здалося, ніби я на особливому становищі, - постаралася обережно викласти чоловікові думку, що хвилювала мене, але він лише посміхнувся у відповідь:

- Насправді у форті служить не так і багато магів, і кожен з них у нас на особливому становищі, як ви помітили, Христина. Просто у кожного своя «нянька». Поки ми не підібрали вам наставника, я тимчасово виконуватиму його обов'язки. Якщо ви, звичайно, не проти, - я закусила губу, почуваючи себе безглуздо. От надумала!

- Звичайно я за. Вибачте за мою безтактність, дуже вже переживаю, що мій дядько міг просити спостерігати за мною, - Дрейк виявився тим, кому я з легкістю могла розповісти про те, що в мене на серці, немов брата зустріла. І, здається, йому також було комфортно поряд зі мною, принаймні створювалося таке враження.

- Та без проблем, я тобі шепну, якщо раптом таке прохання надійде, - хитро підморгнув мені командир і продовжив свій шлях вузькими коридорами форту. Цікаво, куди ми сьогодні прямуємо?

Через кілька хвилин блукань то вгору, то вниз сходами і критими переходами ми вийшли на зовнішню захисну стіну. Я вперше побачила захід сонця на Півночі. Червоні сполохи сонця, що сідало, відбивалися на білому снігу, створюючи ілюзію вогняного піску. Картинка зачаровувала, і тому я не одразу почула шепотіння солдатів неподалік:

- Кровавий захід. Не на добро це. Чекай худа, - я здивовано оглядалася, невже воїнам не чужі упередження щодо народних прикмет?

Голоси потихеньку стали стихати, коли ми проходили мимо, а чоловіки навколо опускали голови, бачачи незгоду в очах свого командира. Все-таки дисципліна у форті на висоті.

- Дивись уважно, - Дрейк показав мені на світловий стовп, що відокремлювався від стіни. - Бачиш плетіння? Таких стовпів у нас кілька сотень, і кожен із них є складовою частиною охоронного кола фортеці. Наше завдання обходити ділянки стіни, перевіряючи плетіння на розриви. Загальний малюнок має виглядати так, як тут. Запам'ятай, далі кілька місць сили перевіриш під моїм контролем, а потім ми розділимося, щоби прискорити роботу, зрозуміла? - Я кивнула, погоджуючись, і приступила до вивчення захисного візерунка.

Капітан трохи відступив убік, і мовчки спостерігав за мною, намагаючись не заважати мені запам'ятовувати досить складне плетіння.

- Завдання магів кожні чотири-шість годин перевіряти охоронку і вносити зміни в візерунок, якщо це потрібно, - повідомив Дрейкардин, коли я відійшла від стовпа і попрямувала далі по стіні, - Невже все запам'ятала?

- Зараз і перевіримо, я звикла закріплювати все на практиці, - чоловік знизав плечима і ступив за мною, даючи мені можливість самій вирішувати, чи готова я до випробування.

У наступному плетінні я не помітила помилок чи розривів, про що й повідомила капітанові. Той швидко оглянув охоронку і ствердно кивнув головою. Після цього стовпа ще чотири виявилися цілими, а ось п'ятий мені здався трохи зміненим.

– Цей. Із ним щось не так. Начебто і візерунок цілий, але тут і тут зайві кільця, - я вказала на два крайні місця, побачивши усмішку на обличчі Дрейка:

- Молодець, Христино. Думав не помітиш. Це посилення загального поля, воно стоїть на кожному двадцятому стовпі, створюючи мале коло з прилеглих, - виявляється це була перевірка, і я її блискуче пройшла. - Думаю далі ти впораєшся сама, - командир підбадьорливо усміхнувся і попрямував у зворотний бік.

Я ж пройшла три кроки до наступного стовпа, збираючись почати перевірку, але різкий біль пронизав мій лівий бік. Здається, я закричала.

Дрейк моментально підбіг до мене, не даючи впасти:

- Христина! Що таке? Де болить? - Він підтримував мене, не даючи спливти у несвідомість.

- Тут, - прошипіла я, вказуючи на бік. Хлопець розстебнув мою курточку, обмацуючи шкіру, де почали виявлятися криваві смуги.

- Що це? – Розгублено промовив капітан, і це було останнє, що я почула, а далі настала тиша.

Аверін

Я самостійно обійшов зовнішню стіну, перевіряючи та поправляючи охоронні плетіння, цього разу практично все було гаразд, тому я закінчив навіть раніше, ніж планував. Неквапливо перекусив перед подорожжю в Крижану Пустош і вирушив на плац, де тренувалися мої воїни. Треба було відібрати близько десяти тих, хто піде зі мною.

Вибирати старався спрацьовані пари, щоб простіше було відбиватися від диких тварин, що нишпорять серед гір. Коли взвод був наповнений, я дав хлопцям двадцять хвилин на збори, сам же вирішив трохи розім'ятися, чекаючи на свою команду. І в цей момент до мене підійшов драконячий маг:

- Старший капітане, дозвольте мені піти з вами, - а він за словом у кишеню не лізе, чітко викладає своє прохання.

Я уважно подивився на зосереджене обличчя хлопця, який завмер у очікуванні моєї відповіді.

- Ти зброю в руках тримати вмієш? - З усмішкою спитав у нього, намагаючись вивести на емоції, але дракон навіть не ворухнувся.

- Можу. Візьміть, я вам знадоблюся, - стояв на своєму хлопець, і я справді задумався. Від мага в Пустоші користі мало, але «прогуляти» новачка не завадить.

- Добре, збирайся. Ти маєш п'ятнадцять хвилин. Час пішов. Запізнишся – підемо без тебе, і візьми з собою меч, у Пустоші магія безсила, - нашвидкуруч проінструктував хлопця, і той кивнув, швидко кинувшись у бік збройової.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше