1.2***

— Доброго ранку, — батьковий голос вирував десь в підсвідомості. Я вже померла?! Тепер, напевно востаннє проходила свої улюблені місця та проживала  найкращі моменти.

Я знала, що після смерті душа має пройти важкий шлях й зібрати докази для Світлого, або ж навпаки Темного дна і тільки після перебування там відведений час, могла знову переродитися.

— Евеліно! — голос  батька став ще голосніше та наполегливіше.

Я зібралася всіма силами й розплющила очі. Темні смуги відразу закрили білий світ. Здавалося, пітьма поглинає мене цілком. Головний біль посилювався, дихання збилося. Паніка, що вже зародилася в серці стріляла гіркими спогадами.

Невже я справді померла?

— Татку, — промовила, перевіряючи чи це реальність. Довкола все крутилося, шум в голові тільки посилювався з відчуттям безпорадності.

— Вирішила перевірити на собі мої застереження? — батько злісно дивився на мене. 

— Ти мене бачиш? 

— Все! Більше ніяких вечірок. Я ж просив не вживати алкоголю! Ти ще занадто юна, щоб справитися з п'яними емоціями. Сподіваюся, ти не наробила дурниць?

Батько дуже злий, я це відчувала. Його вилиці були напружені, а погляд іскрився ярістю. 

Це реальність. Але як? Я дуже добре пам'ятаю, як в моє серце проткнули щось гостре і жар пронісся всім тілом. 

— Ні, я нічого не утнула, не хвилюйся, — спробувала посміхнутися, але навіть такий легкий жест полив хвилею болю кожен м’яз.

Батько стурбовано ходив кругами біля мого ліжка. Більше не читав моралі, мовчав. Тільки іноді ловила на собі його погляд.

— Донечко, — присів на ліжко й взяв мою руку в долоню. — Знаю, що тобі не вистачає материнської опіки. Я впевнений вона дивиться на нас зі Світлого дна і я не хочу робити їй боляче. Скажи мені, що тебе хвилює? Де я помилився? 

Він з такою надією дивився на мене, що я забула про фізичний біль. Туга за матір'ю блищала в батькових очах і я знову відчула провину.

— Вибач, — це все що могла сказати. — Я хотіла спробувати, обіцяю, більше це не повториться.

Я не пам'ятала як потрапила додому. Лишилося тільки сподіватися, що мене привезла Джемма і вклала в ліжко. 

Як тільки батько залишив кімнату, я відразу зателефонувала до подруги. Вона не підняла слухавки. Я набрала декілька разів, але безрезультатно.

Почувала себе погано і кожний рух мені здавався каторгою. Відчувала кожен м'яз, вуличний шум став ще голосніше ніж був до сьогодні, а дивні відчуття полонили душу. Зрештою я здалася й накрилася з головою, поступово провалюючись в сон.

Прокинулася, коли за вікном царювала суцільна темрява. Хоч я і проспала цілий день відчувала себе розбитою.

 Годинник показував третю ночі.

Спати зовсім не хотілося. Думки змінювали одна одну з шаленою швидкістю і чим більше я думала, про те що сталося,тим більше не розуміла. Дійшла тільки одного розумного висновку: Джемма цього разу вирішила не просити мене випити, а просто змішала сік з алкоголем.

Від таких думок стало нестерпно боляче. Я не хотіла вірити в такий поворот, але іншого, логічного пояснення не було. Це пояснює і вибух емоцій і галюцинації. 

На світанку не витримала рою роздумів. Викинула все з голови, прийняла душ, як ніколи довго не могла знайти що одягнути.

Голова працювала в половину обертів і щомиті перед собою бачила блакитні очі. Просто пара очей від яких холонула кров. І після крижаного погляду, в моє серце встромили гостре лезо.

За сніданком батько не промовив жодного слова, як і дорогою до університету. Весь час мене душив сором, але наважилася сказати декілька слів вже на стоянці перед будівлею університету.

 — Вибач, — тільки після цього покинула салон автомобіля. Швидким кроком минула паркування та довгий коридор. В аудиторії сіла на своє місце й просто опустила голову на складені на стільниці руки.

Хотілося якнайскоріше поговорити з Джеммою. Все вияснити. Мене не покидало враження, що потрапила в пастку. Зрештою вирішила просто відпустити ситуацію і не повторювати помилок. Дочекаюся подругу, а вже тоді робитиму висновки. Правда не знаю як вчинити й, чи зможу продовжувати дружити з нею після такого.

Аудиторія почала заповнюватися студентами. Серед потоку я виглядала подруги, але після декількох спроб відшукати в натовпі, що розходився по місцях я помітила його: висока, міцна статура, хижий погляд й розслаблена хода. Укорочені світлі джинси та футболка білого кольору з логотипом модного бренду. Світлі, ідеально чисті кросівки та рюкзак закинутий на одне плече. Каштанове волосся, що досягало до кінчиків вух, трішки закручене на кінцівках.  

Він йшов в бік ряду на якому сиджу, не зводячи з мене очей.  

— Я впаду тут, — кинув рюкзак на сусіднє крісло. Викривив губи в зухвалій усмішці й тільки зараз я помітила ті самі блакитні очі, що бачила вчора.