1.3**

— Зайнято, — буркнула я. Дідько, що це все означає? Невже все було не сном?

Я заплуталась.

Відвела погляд, думала хлопець зникне, але він нахабно всівся поруч. Хазяйновито закинув руку на спинку мого стільчика й, пильно розглядав моє обличчя. 

Я зніяковіла: відчула, як щоки палають під пронизливим поглядом хлопця. Намагалася вловити запах його тіла, але нічого не відчула. Зі мною відбувалося щось незрозуміле. Якщо вчора ввечері, я була занадто вразлива, то сьогодні здалося, що всі здібності покинули мене. 

На щастя хлопець не говорив, тільки уважно вивчав рухи та міміку. Відчувала себе як ніколи слабкою та розбитою. Батькові слова періодично спливали в голові, і я навіть не зрозуміла лекції.

Напевно я все розповім батьку. Впевнена, що нічого не утнула, але те, що відбувається всередині мене, лякає. Повний треш! Саме так це називає Джемма, яка до речі так і не з'явилася на парі.

— Він нічого не розуміє в філософії, — прошепотів на вушко хриплий голос. Здригнулася всім тілом від неочікуваності й різко відсторонилася. — Не бійся крихітко, я не кусаюсь.

— Я не боюся, — здається так і є — я боюся вперше в житті. 

— Угу, так і зрозумів, по твоїм тремтячим колінам і майже кровавій губі, яку ти постійно кусаєш.  — хитрий погляд здався мені ще більш знайомим. Всі сумніви випарувалися, зараз я більше ніж впевнена, що це був не сон. 

Він перевів погляд на викладача. Доторкнувся кінчиками пальців до плеча, якби випадково й продовжував жувати жуйку ніби нічого не сталося.

Ледве дочекалися закінчення пари. Вибігла з аудуторії, після дзвінка. Залишивши за плечима корпус я сіла в саді на лавочку і прийнялася знову телефонувати до Джемми.

Відповіді й далі не було. Залишивши спроби зв'язатися з подругою я просто відкинулася на дерев'яну спинку. Легенький вітерець, теплий, просочений весняними квітами трішки заспокоював. Правда думки, що крутили в голові тільки додавали хвилювань.

Якщо це все правда і мене дійсно намагалися вбити? Але за що? В нашому місті не було перевертнів, принаймні я про них не знала. Батько мені б точно про це сказав.

Коли нас вигнали, тато обрав найбезпечніше місце у всій країні. Тут не було зграй, можливо є такі як ми — вигнанці, але з тіні ніхто не виходив. 

Лікатоп, що напав вчора - це була моя перша зустріч з перевертнем, не враховуючи батька.

 Я розгубилася, не знала що робити... Дідько! Мені це починає не подобатися. Треба зібратися з думками й…

Почулася знайома мелодія з сумки. Я швидко дістала телефон і підняла слухавку.

— Де ти Джем? — серце гулко гуркотіло в грудях.

— Я б теж хотів це знати, — грубий, хриплий голос зі слухавки змусив підскочити на ноги.

— Хто ти? І де моя подруга? — мене трясло від обурення. Відчуття злості зашкалювало, я ризикувала перетворитися серед білого дня,  в саді університету, проте зупинити себе сил не було. Страх за подругу паралізував здоровий глузд.

— Коротка в тебе пам'ять, крихітко. Ти так швидко вибігла з аудиторії, що я навіть не встиг віддати телефон Джем.

— Що це все до дідька означає? — Джемма навіть під приводом смерті ніколи б не віддала свій телефон. — Що ти зробив з моєю подругою? 

— Нічого, — голос ставав все більш реальний і голосніший. Я помітила, як хлопець підходить з іншої сторони. Тепер  вже відчувала його запах і він не був звірячий, навпаки занадто людським. 

— Джем, забула його в машині коли ми відвозили тебе додому.

— Чому швидше не сказав? — дивилася прямо в очі. Шукала там правди про вчорашній вечір і відчувала брехню всім нутром. Такого гострого відлуння емоцій я ще не уловлювала. 

— Я намагався, — примружив очі нахилившись до мене. Декілька довгих секунд просто дивився, а потім взяв мою руку й поклав туди мобільний подруги.

— Там для тебе є відео, глянь, — відійшов на крок назад.

Розблокувавши гаджет я відразу почала шукати відео. Довго не прийшлося: на головному екрані ярко світиться ярлик у формі повного місяця з написом "EL". Відразу відчула, що це саме те, що мені потрібно.

— Привіт, дитя місяця, — екран спалахнув яскравим світлом. Оператор йшов добре освітленим тунелем. — Я зробив тобі послугу, — він підійшов до лежачого на землі тіла. Я з жахом впізнала себе й закрила долонею рот, щоб не закричати. 

Моє обличчя ніби пофарбували в білий колір. В грудях забитий ніж, ручку якого висвічувало місячне сяйво. Біля гострого леза просочувалася кров, текла струмочком навкруги ножа, потім проходила через місячне сяйво, ставала білою і через ручку поверталася в моє тіло.

Не вірю своїм очам.

 — А тепер ти винна мені послугу. Якщо хочеш, щоб твоя подруга жила, чекаю тебе сьогодні опівночі в барі "Гул". 

На екрані великим кадром з'явилася Джемма, прикована до кам'яної  стіни ланцюгами.

Сльози відразу покотилися щоками. Біль пронизав все тіло й лють, скажена лють змусила стиснути телефон в руках.

— Що ж тобі потрібно? — справді нічого не розуміла. Побачене здавалося фантастикою, але… чорт! 

Ледь встоявши на ногах, підняла голову, але хлопця вже біля мене не було. Натиснула на екран, щоб закінчити перегляд відео.

— Твій батько ціле життя приховував від тебе правду, а я можу її розповісти, звісно за маленьку послугу. 

Сміх в кадрі розлився жовчю в крові. Всі емоції загострювалися: ніс вловлював дивний сморід, шкіра пекла від незначного вітру, шлунок вив від голоду. Звірячий, нестерпний голод пожирав мій холодний розум, дихання ставало все інтенсивніше. Відчула, як по хребті одна за одною біжать капельки крижаного поту.  

  Стиснувши до хрусту телефон, кинула його до кишені й побігла до вбиральні. Декілька хвилин вмивалася холодною водою й тільки тоді наважилася підняти очі. 

З дзеркала на мене дивилася незнайомка: на обличчі виступали білі вени, зіниці горіли жовтим, які плавно переходили в темно фіолетовий колір. Раніше вони були зелені. Кольору молодої трави.