2.2***

Слова Недана довго не виходили з моєї голови. Найбільше вразило почуте після: "У вас не зграя - клан, що поклоняється темному демону!" Після просто зник. 

Я не встигла сказати, що я не зі зграї. Можливо потрібно було, але промовчала. Від нього віяло злістю, ненавистю я відчувала це кожним закутком душі. Все одно ми більше не зустрінемося, я на це дуже сподіваюся.

Додому прийшла ближче до ранку і навіть не лягла спати. Відразу повідомила батьку, що не маю наміру покидати місто. 

Він не сперечався, тільки свердлив мене незадоволеним поглядом, і запитав куди ходила. Сказала правду. Не люблю брехати. Батько  не задоволено притиснув губи, але не сварився. Зазвичай він читає мораль, а цього разу вирішив промовчати. 

На випадок скандалу, які в нас дуже рідко, я приготувала декілька вагомих аргументів. Сподіватимуся, що вони не знадобляться.

 — Що він тобі розповів? — а я уже розслабилася. Тихенько раділа перемозі.

— Хто? 

— Еціо, — батько явно невдоволений. 

— Я тобі все розповіла, тільки от, — замовкла. Декілька хвилин вагалася запитати чи ні. — Скажи він маг? — батькові очі на мить заблищали гнівом.  

— Не знаю, — відвів погляд. Значить Недан не бреше. 

Мені пощастило, нашу не дуже приємну бесіду перервав стук у двері. Я дуже сподівалася, що це сусідка. Побачивши у дверях Джемму, відразу підбігла й обняла. 

— Красуне моя, як ти? — притискалася все ближче. Відчуття провини не покидало мене. Ятрило серце і я навіть промайнула думка, що потрібно розповісти правду.

— Доброго ранку, Еш, — ввічливо привітались Джемма з моїм батьком. — Ти чого? — намагалася вирватися з обіймів.

— Нічого, просто, просто, — шмигала носом в картату сорочку подруги. 

— Все, досить! — фиркнула.

— Розважайтесь дівчата. Я працювати, — не відповівши залишив нас на одинці батько.

Йому ніколи не подобалася дружба з людьми. Кожного разу, як тільки я зближувалася з друзями, він знаходив тисячу причин, щоб не пустити мене на прогулянку, кінотеатр чи просто потеревенити телефоном. Як з’явилася Джемма, довго ходив насуплений, і тепер не краще. Довелось по кроково пояснювати чому для мене важливе спілкування з однолітками, як я не хочу виділятися поміж людей і звісно є такі речі, про які з ним не можу говорити.

— Гарного дня, — кинула на прощання. Підбігла, поцілувала в щічку, провела до виходу. Вже біля дверей батько суворо на мене глянув, майже не помітно похитав головою.

—  Подруго! Я закохалася! — тільки не це! 

— Знову, — вона закохується з заздрісною регулярністю. І кохає рівно до того моменту, поки не зустріне наступне “справжнє кохання”. — Розповідай, хто він? — Вмостилися на канапі, підклавши ноги під себе. 

— Ти втекла з вечірки, — смішно закотила очі до стелі й взяла за руку. — Відразу не зрозуміла куди ти поділася, а потім, — зітхнула з болем. Добре відчула її емоції. Вони були настільки виразними, що мимоволі усвідомила, як печуть мене її сум і біль. — Скажу відверто, забула про все на світі. 

— Зрозуміло, не хвилюйся і не ображайся, я вийшла на вулицю всередині було занадто жарко.

Джемма розповідала про свого кавалера: як він оригінально познайомився, залицявся. Я уважно слухала, і майже нічого не чула. Тільки скажений, гучний стукіт її серця.

— А потім ми провели незабутню ніч! — завершила свою емоційну розповідь.

— Сподіваюся ти ім’я цього разу запитала?  — Джемма з недовірою та образою глянула на мене.

— Я тобі навіть більше скажу: ми вчора на побачення ходили, — сором'язливо опустила погляд, — він не такий як інші. Турбується, розмовляє, його цікавить все! Все-все, що пов’язано зі мною. 

Цього разу справді все по іншому. Джемма ще ніколи, про жодного свого кавалера не говорила настільки емоційно.

— Я приготую каву, а ти розповідай все в подробицях, — вирішила підтримати її ентузіазм. Я не відчуваю від неї ніякого страху і можливо те відео було фальшивкою, щоб заманити мене. Чорт! І запитати не можу! Вона настільки щаслива, що я на дев’яносто відсотків впевнена, що її не викрадали. Зараз багато програм, можна підставити обличчя… Можливо і зі мною нічого не сталося! Так я відчувала, але маги могли накласти чари.

Поки Джемм розповідала, я приготувала каву. Вручила подрузі свою улюблену чашку, в мене їх дві, і знову намагалася зловити сенс в її розповіді. 

Кухня зовсім близько, я могла спокійно чути кожне слово, але мізки зовсім не налаштовані на любовні романи. Я намагаюся зрозуміти, що відбувається в моєму житті. Кого треба захистити.

— Як ти кажеш його звати? — перепитала, удаючи, що справді слухаю. Джемм нівчому невинна. Не пробачу собі, якщо з нею щось станеться. Поки не розберуся потрібно якось убезпечити її він можливого нападу.

— Я ж казала! Ти де літаєш? — клацнула пальцями перед моїм носом. — Еціо! Скажи, неординарне ім’я?

Недан

— Цікаво, чи спрацює це! — коментував в слух мою пропозицію Бурий.