4***

— Бета, — підняла пістолета, — ти не зрозумів, я не хочу відчувати в себе в хаті сморід вовків.

Розуміла її. Якби до мене додому прийшли відьми з подібним проханням, я б відразу вказала їм місце. 

Не так я уявляла відьму. Колись, як тільки пішла в перший клас, Тато відвів мене до однієї, сказав так треба. Жінка нагадувала потвору: розфарбоване обличчя навіювало жаху, а її танці тільки смішили. Правда батько відразу після візиту зізнався, що вона шарлатанка.

— Я зрозумів, — зробив крок вперед, залишаючи мене за спиною, — подумай добре Акарі, якщо я тебе знайшов, думаєш інші не зможуть.

Жінці не дуже сподобалися слова Недана. Вона голосно вилаялася, й опустила пістолета.

— Заходьте через задній вхід, — кинула з відразою й заховалася в дверях.

Задоволений собою Недан, повернувся до мене демонструючи зухвалу посмішку. 

Повільно крокувала за ним, відчуваючи тривогу. Здавалося, зраджую батьку. Все-таки потрібно було розповісти йому. Навіть свої здогадки та зміни. Гордість. В нас з батьком це єдина схожа риса. І боюся, що саме вона приведе мене до великих проблем.

— Цікаво, — Недан штовхнув рукою двері в будинок, — дуже дивно, що ти вештаєшся так пізно без супроводу, чи твій вожак таке дозволяє? — піднявши куточки губ, запрошує увійти в прочинені двері.

— Ми не живемо зі зграєю.

Йшла вперед і м'яко кажучи жахалася. Погано освітлений коридор здавайся нескінченним, а кажани, що висіли над головами дуже навіть живі. Мені так здалося, хоч тварини й не рухалися. А з вулиці хатинка здавалася досить маленькою.

— За що вигнали? — Недав не залишав спроб розпочати розмову. Я не відповіла, разок глянула на нього і впевнено крокувала вперед. Не впевнена чи побачив, але це мене найменше хвилювало. 

В мене й практики немає розмовляти з хлопцями. А після вечірки з’явилася відраза до всіх представників протилежної статі.

— Сідайте, — наказала жінка як тільки ми зайшли в невелику кімнатку. Очікувала побачити скелети тварин, сухі трави підвішені до стелі. На мій подив тут тільки полички, на яких по кольорові гамі розкладенні циліндричні банки. Кожна підписана мертвою мовою — латинською.

— Дякую, — присіла на стілець оглядаючи невеликий круглий, порожній стіл. Не було ні карт, ні скляного шару — нічого. Ідеально вигладжена скатертина білого кольору. Відразу уловила її запах: аромат літа, свіжо скошених трав та угарі.

Дивний коктейль, але саме нотки диму були дуже виразними.

— Що хочете знати, — дістала з-під столу глибоку тарілку з рідиною. Я з цікавістю заглянула в посудину й зрозуміла, що вона справжня відьма: на перший погляд, здавалося, що посуд наповнений до країв, але насправді був порожній. Ілюзія. 

— Моя подружка, — хлопець з цікавістю перекладав баночки на одній із полиць, — її недавно вбили, а вона живе й вус не дує. Треба перевірити. Якщо скажеш хто придумав, — витягнув з кишені штанів маленький згорток і трусив перед її носом.

Зіниці жінки відразу видовжилась, як у котів, засяли й відразу згасли. Акарі дихала голосно, глибоко вчепившись руками в край столу. Це явно подіяло. Відразу зрозуміла, що це їй потрібно. 

Намагалася вловити аромат, загадкового “подарунку”: солодкий запах трави з нотками бергамоту та ще одним незнайомим мені інгредієнтом.

— Давай руку, — простягнула долоню над тарілкою. — Не зможеш терпіти біль, забирай руку, як би сильно я не тримала.

Душа благала зупинитися не почавши. Ні, страху немає, але відчуття, що вже не зможу звернути зі шляху, лякає. Прокляття, мені тільки дев’ятнадцять, я хочу просто спокійно жити. Без безумства! 

— Не бійся, — бадьоро промовив Недан. — Я тебе врятую, — всівся на стільчик поруч.

Неохоче протягнула руку. Холодні пальці відьми огорнули мою долоню, обшпарюючи шкіру. Немов вогонь вселився в ті місця, де вона торкнулася. Горіло, нестерпно пекло, навіть мій звір заскавулів від болю. Стукався, хотів вийти, але якимось дивним способом мені вдалося його втримати. 

— Ти обрана місяцем, — промовила відразу, як відпустила мою долоню. Після її слів на темному дні з’явився малюнок дивної істоти. — Еціо полює на тебе не просто так. 

Відьма не зводила з мене темних очей. Прислухалася до її серцебиття — рівномірне. Не бреше. 

— Ти його смерть! І порятунок для інших. Ел, — мене током пробило від свого ж імені. — Ти можеш визволити весь рід Манарро від лап Літуна. Еціо століттями харчується перевертнями. І не важливо чистокровні вони чи ні. Саме тому, поблизу зграї Еціо тільки ліс. Саме тому твою матір вбили.

— Тоді чому мене залишили? 

— Ти можеш його вбити, або ж навпаки — дати йому нескінченну силу тримати в страсі всіх нижчих істот. Але в нього мало часу — місяць. Раджу найти собі охоронців, а ще краще заховатися на місяць.

Навіщо ховатися?! Я нічого не розуміла. Перелякано кліпала і відчула теж саме бажання схилити голову що й в лісі.

Різко підскочила на ноги. Аромат обману перчив ніс, викликаючи огиду, хоч серцебиття у відьми було як і раніше: врівноважене й рівномірне. 

— Краще я піду.

— Те, що відбувалося на вечірці — гіпноз. Тебе ніхто не проколював, це своєрідне програмування свідомості. Маги, чорні маги добре попрацювали над правдивими відчуттями. Він не відступить поки ти не знайдеш цей клятий кінжал і не заколиш себе, або ж буде намагатися перетягнути на свій бік. 

— Тоді чому моя кров блакитна?

— Вона буде блакитна тільки місяць, далі все повернеться на свої місця. Літуну потрібна саме блакить, для нескінченної енергії та царювання над нами.

— Дурня, — розвернулася, не бажала дослуховувати.  Від самого початку було зрозуміло, що щось не так, але це вже занадто. Я не знаю нічого. Як я можу зробити Еціо сильнішим? І чому я повинна через все це проходити. хочу жити спокійно, закінчити університет, побудувати кар'єру, як всі нормальні люди. 

Вибігла на вулицю й відразу попрямувала до автівки. Завтра все розкажу батьку. І ми разом вирішимо, що робити.