5***

Ел

— Чому не розповіла відразу, — розмова була занадто довгою та емоційною. Не могла стримувати сліз. Так, була не права і з Неданом мені не потрібно було йти… 

— Відчувала образу, — чесно відповіла. 

— Знаю, але… — батько замовк. Покрутивши в руках бокал з коньяком піднявся на ноги й став ходити по кімнаті. 

— Завтра ми підемо у табір, — голосно вдихав повітря ротом. — Доню, я не найкращий батько. І брехав багато… але робив все для твоєї безпеки. 

— Що за табір?

— Коли політика Еціо стала занадто кровопроливною вовки повстали. Одних вбивали відразу, але були й такі, які зуміли втекти. І ми створили табір, де й збиралися для обговорення ситуації. Старалися не перетинатися з іншими перевертнями, щоб не привертати уваги. В Еціо в кожній зграї є свої. А це ризик.

— Чому не розповідав? — грудну клітку пекло від образи. Він охороняв мене від усіх, тримаючи в незнанні. І залишилося б таємницею, якби не Еціо.

— Думаєш слова відьми правдиві? — невже я бачила майбутнє. Тоді, на вечірці, але мені проколов груди Недан. 

Боже, як я заплуталася! 

— Завтра дізнаємося. В нас є своя відьма, вона допоможе відшукати правду.

Залишивши чашку з ромашкою на столі піднялася на ноги. Страшенна втома огорнула тіло. Холод змінювався розкаленим повітрям, бажання потрапити до сонного царства втопило мене й навіть змусило забути про приховане життя батька.

— Добраніч, — підійшла ближче. Поцілувала в щічку й можна сказати попхалася на гору. Впала на ліжко, здавалося ще не притулилася до подушки, як провалилася в сон.

Зранку  піднятися виявилося не легше. М’язи скручувало болем, повіки були занадто важкі, але найгірше це плач, вий звіра. Він не рвався на волю, навпаки ніби опустив руки й хотів залишатися в просторі сну. Стомлений, вичавлений і настільки “не мій”, ніби підмінили.

Попри смертельну втому одягнулася, поснідала з батьком і тільки тоді поїхала на пари. Цього разу громадським транспортом, адже тато поїхав в інший бік міста, щоб до опівдня справитися з роботою, тоді забере мене і поїдемо до табору.

Джемма знову не з’явилася на парах. Я написала їй, але у відповідь отримала “прикрий мене”. 

Це надзвичайно дратувало. З появою Еціо вона змінюється в гіршу сторону. Ввечері навідаюся до її батьків, може вони щось знають.

Я зустрічалася з ними декілька разів, правда не вдома. Джемма ніколи не запрошувала до себе, завжди вибачалася. Завжди засмучувалася й пояснювала, що краще посидіти в кафе, чим слухати як її батьки сваряться.

Як тільки закінчилися пари батько надіслав повідомлення, що вже чекає внизу. Я готувалася до гір, наметів, всю дорогу думала з ким мені доведеться знайомитися і як мене зустрінуть. Помилилася. Побачивши перед собою елітну школу для багатіїв, розгубилася. 

— Чому ми тут? — відчуваю сьогодні мене чекає ще один бабах. Поки що не дуже розумію батькове прагнення ізолювати мене. 

— Потерпи, зараз ми прийдемо на місце і там все дізнаєшся, — тепло посміхнувся, хоч в очах біль. — І не тримай на мене зла, я хотів як краще.

Звісно, але пожежа в душі не згасає від цього. А коли чую чергову правду — горю живцем. 

Проте ввічливо киваю батькові, видавивши з себе сумну посмішку. Втома знову дає про себе знати. 

Я виснажена, морально… Треба деякий час, щоб закарбувати всю інфу і перетравити. 

Опинившись на вулиці розглядала двоповерхову будівлю з історичною архітектурою. Повільно йшла за батьком, який добре знав дорогу. Помітила під дахом маленькі скульптури вовків, які ніби тримають покрівлю. Світлі вікна закриті наглухо шторами, а перед входом невеличка поляна, де сиділи студенти. Хто компаніями, хто парами, були й такі, що поринули у світ книг на одинці.

— В цій школі навчаються тільки переверті, — від слів батька облило холодним жаром. — Чому ти не тут, — повернувся до мене випереджаючи питання, — ти дізнаєшся у Кори.

Проковтнувши обурення попрямувала до входу. Величезний, шумний хол зустрів нас байдуже. На всіх диванах, що розташовані під світлими стінами сиділи школярі. І тут здається не тільки дорослі. 

— Привіт дядьку Еш, — хлопчина років шести зупинився поруч з нами.

— Привіт воїне, зачекай хвилинку, я відведу доньку до Кори, тоді поговоримо, — батько гладив маленького хлопчика по поголеній голові, з любов’ю відповідав і пригортав до себе. 

Крім болю, що топтав мою душу відчула ревнощі. Він сюди часто приходить. Спілкується з дітьми. Можливо їх щось пов’язує…

— Добре. В мене зараз лекція в спорт залі, будемо вчитися переборювати звіра. Прийдеш подивитися?

Це було занадто! Я не могла більше слухати й спостерігати, як хлопчик невинними очима дивився на мене і просто пішла вперед до сходів. 

Піднялася вверх, де мене і зупинив батько.

— Нам в іншу сторону, — потягнув за собою. — Донечко, — притягнув до себе обіймаючи за плечі, — я знаю, що ти після того, як дізнаєшся правду будеш мене ненавидіти, але пам’ятай: я бажаю тобі тільки добра.