8.Ел

Сподіваюся я не помилилася і все зробила правильно. Мені вже не подобається це місце, але повертатися пізно. Одна нога в лігві звіра, хоч я не відчувала від Недана загрози. Зовсім інші, розбурхані, розідрані почуття, що перетинаються з нерозумінням та навіть болем. Одна сторона тягнулася до хлопця, інша – боялася.

— Не передумала, — зупинив батько. Цілий день благала його піти зі мною. Відчувала, що повинна побачити своїми очима, почути — вухами та відчути серцем. Правда чим ближче ми наближалися до місця призначення, тим краще я розуміла, що не можу припинити думати про хлопця.

— Ні, не хвилюйся, ми ж не самі, — відчула на собі погляд блакитних очей. Сміливо рушила в бік Недана. Він сидів на веранді біля великої бочки. Напевно з алкоголем.

Взагальному картина нагадувала студентську вечірку: море алкоголю, пари, що мило воркували не звертаючи на нас ніякої уваги. І хоч серце тремтіло від страху, я впевнено йшла вперед. 

— Доброго вечора, — Недан став занадто ввічливим. Я вловлювала від нього дивний запах. Сторонній запах, від якого дрібнилося серце. Розліталося на шматки, зароджуючи ревнощі. 

Я не маю права відчувати навіть крихти того, що відчуваю…

— Привіт, ми не за люб’язностями прийшли, — з викликом дивилася на нього. Недан розкинувся на пів дивану, потягуючи рідину зі стакана. 

— Навіть не вип’єте? 

— Недане, ближче до справи! — батько почав втрачати терпіння. Я його розумію, сама тремчу. 

Господар маєтку встав. Залишив стакан на столі, й перш ніж піти, глянув на мене. Гіптотизував поглядом, розшукуючи в зіницях пастки. Я це відчувала, як і нестерпний потяг до нього. Згадався наш поцілунок, і губи відразу запалали жаром.

— До справи, так до справи, — бурмотів собі під. Вів через величезний хол, заповнений гомоном розмов та жорстких поглядів в наш бік.

Ми вийшли на невеличке подвір’я. Тут ставало все холодніше, не зважаючи на температуру повітря, яка досягала майже двадцяти градусів тепла. Підняла голову до неба і не повірила своїм очам. Там не було жодної хмаринки — ні одної. А я добре пам’ятаю, як небо затяглося хмарами коли ми сюди збиралися.

Бочки стояли повсюди. Вогонь виблискував язиками, освітлюючи, додаючи атмосфери та нестандартності. Ніякої електрики. Поруч високі столики з випивкою і, як не дивно, ніякої гучної музики.

— Вітаю, — зустрічні вітали Недана. Обіймали його. Поводитися не вимушено і вільно. 

Невже зграя може так відноситися до ватажка? 

Не вірила своїм очам. Заворожено спостерігала, як і мій батько. Хлопець все більше дивував, розбиваючи стандарти, знання, що роками батько вбивав в голову.

— Прошу, — вказав на стіл, розташований в глухому кутку подвір’я. Тут майже нікого не було, а з нашою появою взагалі відійшли якомога далі. — Присідайте, я пошукаю Лая.

Повертається в бік будинку. Широкими кроками стрімко наближався до дверей, а я не могла відірвати погляду від широкої спини, закутану в джинсову сорочку. Він немов плив повітрям, приковуючи до себе увагу. Просто йшов, рухався, але це гіпнотизувало. 

Прокляття, я не розумію своїх почуттів, бажання та манії до нього. Він — ворог. Не інакше. Блакитні очі приховують багато брехні, я це відчуваю. Як і те, що сама себе загнала до його лап. І відчуття, що розпочинають душити, стають занадто болісними.

— Хлопці, ви почекайте біля басейну, — батько відправляє трохи далі підкріплення.  І правильно, не зрозуміло, що хоче розповісти маг, можливо це не для їхніх вух. А ризикувати не потрібно. — Так, щоб я вас бачив. Тоді буду спокійніший.

Найголовніше, що він мене підтримав. Я довго батька вмовляла. Знала, як коли й що казати, він такий же як я — любить правду, якою  болючою вона не була.

— Це Лай, — через декілька хвилин з’являється Недан з чоловіком азійського походження.

— Ел, це мій батько Еш, — чоловіки присідають поруч. Недан навмисно посунувся ближче, спираючись на спинку мого крісла. 

Батько не задоволено поглядав  в наш бік. Бачила, як напружилося з його обличчя. Молилася, щоб не розпочав бійку відразу.

Склалося враження, що Недан випробує терпіння батька. Повітря загусло напругою, хоч ріж ножем. Німі, невідривні погляди чоловіків лякали до току в судинах.

— Про що мова, Нед, — лай, клацнув пальцями й навколо нас все завмерло. ВСЕ! Ніби картинка. Фото.

Я шокована глянула на Недана, відчувши жар від шоку.

— Не хвилюйся, це всього лише магія і ніякого шахрайства.

Батько був ще в більшому шоці ніж я. Він розглядав Лая, очима наповненими болем та нерозумінням.  

— Хто ти? — ледь вимовив.

— Лай, син Бехмана і Мави.

— Не може бути… — батько скочив на ноги. — Це не можливо! Я на власні очі бачив твою смерть.

— Не тільки вовки можуть перероджуватися, — хмикнув Лай. — А те все лайно, що Еціо роками вкручував у ваші мізки можете забути. — Він зовсім не той, за кого себе видає.

— Я знаю, що він демон! — не витримала й влізла в розмову.