9.***

Люди й вовки. Мене з дитинства вчили, що вовк може існувати тільки з чистою совістю. Вовки ніколи не зрадять своєї зграї, боротимуться за справедливість до останнього подиху. Але яка ж вона — правда? Людська сторона має властивість вибирати її, не зважаючи на поклик звіра.

— І чому я повинна тобі вірити? — чисте відчуття впевненості пронизало груди. Я, ніби відчула силу, волю, що киплячою лавою обпікала все нутро. Так, він сказав правду, але не всю. Є ще дещо, проте дізнаватися я не буду. Тепер я знаю, що робити.

Тиша підкорила всіх під своє крило. Присутні здивовано дивилися на мене, а Недан, спопеляв, видирав з мене нутро блакитним, гнівним сяйвом.

— Я вже казав, — стиснув моє плече. Швидко відсахнулася й скочила на ноги. Зупинилася між батьком і Лаєм.

— Я пам’ятаю, що ти казав, але не вірю. 

Я вірила. Збрехала, бо вже знала, як діятиму. Еціо мені відкрито ніколи не погрожував, а от Недан… Наша перша зустріч. Відео. Це могла бути його підстава. Він хоче справедливої розплати за смерть батька, а Еціо визволити жінку, можливо кохану. Значить я потрібна їм обом живою.

— Не віриш? — Підскочив на ноги. Скули загострилися, м’язи на шиї напружились до межі. Злість запанувала ним. Не очікував спротиву. — Які тобі потрібні докази? — явно був в шаленстві. Майже гарчав, стримувався з послідніх сил. Очі палали люттю, руки стиснуті в кулаки впираються в стільницю. Голосне дихання обпалювало моє обличчя його запахом, хоч я і стояла на досить великій відстані.

Не було тяжіння до нього, навпаки хотілося закувати в кайдани й дивитися, як на пам’ятник. 

Тільки губи поколювали від солодких спогадів, про вчорашню зустріч, під важким поглядом Неда. Зараз я не знала чи хочу повторити наш поцілунок. Вагалася, навіть пролетіла думка, що він причарував мене, щоб заманити на свій бік. 

Біль ламав все тіло тільки від думок. 

Вирішила закінчити нашу розмову й не прощаючись відійшла в бік. Чула, як батько попрощався з Лаєм. 

— Що це все означає, — Недан не думав відступати. Зловив мене за зап'ясток і різко притягнув до себе.

— Я не буду більше нікому вірити, якщо хочеш допомогти — я не проти, але тільки на моїх умовах. 

— Ти ще занадто дурненька, крихітко, — свердлив незадоволеним поглядом. Інтуїтивно я хотіла опустити очі, відвернутися. Мій звір не хотів. Він відчував, тягнув мне в інший бік і я йшла за ним, відчуваючи, що так правильно. — Без мене тобі не справитися, звісно якщо не прагнеш померти.

— Я прагну тільки правди, а від тебе її не дочекаюся.

Не задоволений вискал Недана тільки підтвердив мої здогадки.

— Ти знаєш де мене знайти, — висмикнула руку.

Кивнувши батьку й хлопцям пішла в бік виходу.

Безсонна ніч, майже божевільна. Мені постійно чулися дивні стогони й благання. Заплющувала повіки й бачила блакитні очі, які постійно темніли. Видирали, випалювали в мені незрозумілі емоції та тягу, навіть благання, щоб він прийшов. Був поруч.

— Доброго ранку, — сьогодні субота на пари не потрібно, але так, як на носі останній тиждень, є заняття в спортивній секції.

— Привіт, виспалася? — батько готував сніданок. Його напружені рухи насторожували. І фартуха не одягнув, а він ненавидить, плями на одязі. 

— Угу.

Стурбованість батька не дивувала. Він ще дорогою додому питав, що робитимемо. 

Я не знала. Не уявляла. З чого починати, як захистити себе. Вирішила плисти за течією. Батько запропонував збирати людей, але я боялася. Довіритися комусь чужому страшно. Якщо навіть Кора, з якою мій батько товаришував десятиліттями не каже, або не знає правди.

Заплутатися дуже легко. 

— Форму взяла? Сьогодні ж волейбол? — батько краще за мене знає розклад.

— Так.

Закинувши все необхідне до багажника розмістилася на передньому сидінні авто. Батько мовчки виїхав з подвір’я.

— Може купимо тобі авто? — я подавилася повітрям. Декілька секунд кашляла, шоковано дивлячись на батька.

Машина — це болюча тема.

— А як же “тобі ще зарано” і “боюся ти розіб’єш її першого ж дня”, — засміялася.

— Доню, для мене ти завжди будеш маленькою кнопкою, яка спотикається у все, що лежить на дорозі, — посміхнувся сумно. —  Я тільки вчора зрозумів, що моя маленька Ел, не така ж маленька, — глянув на мене з болем. 

—  Я завжди буду твоєю маленькою Ел, — поцілувала в щічку.

Про Недана не розмовляли. батько навмисне оминав цю тему, і не була проти. До самого спортивного поля обговорювали марку авто, яку б я хотіла. 

Легко і невимушено, як колись. 

Пообіцявши батьку повернуся автобусом, залишила салон авто. Стадіон поки був порожній. тільки зараз глянула на годинник. До початку тренування було ще пів години. 

Дорогою в роздягальню набрала номер Джемми, вона, як завжди не відповідала. Сподіваюся вони не з Еціо. Безумовно їй треба розповісти правду, щоб потім, коли хлопець зникне не картала себе. Тільки як правильно піднести все не знаю.