10.Шматок правди

Я боялася, і вперше за своє життя відчула сморід власного страху. Він, ніби поглинав зі середини. Топив у власному відлунню та робив слабшою. Проти розмірів Еціо я пір’я, пилюка, але він же не збирається вбити мене серед роздягальні.

— Ел, припини! — зробив крок вперед. Посмішка не сходила з його вуст. Привабливий і водночас безпощадний.

Хитрий погляд не давав змоги поворухнутися, я наче зачарована дивилася в прірву намагаючись дихати. Серце стукало, на мить здалося, я чую його шепіт і благання тікати. 

— Що саме? 

— Боятися мене. Ти ж знаєш, якби я хотів тебе вбити, міг зробити це ще на вечірці. Тобі ж сподобався мій образ? — присів на лавку. Розкинув широко ноги й вперся ліктями в коліна. 

Забавляє моя реакція. Звір відчуває його зловтішність. Протряхлу сутність і фальш. Читає мої думки, риється в мізках, як у вигрібній ямі. Сам не думає, тільки радіє, моїй спантеличеності.

— Я вперше вас бачу, чого мені боятися? 

— Тоді поговоримо? — витягнув з кишені куртки пачку цигарок. Глянув на знак заборони паління й демонстративно підніс цигарку до рота. — Питай, — прикурив запальничкою, — що…

— Ось ти де! А я тебе шукаю, — підійшла Джемма й відразу присіла Еціо на коліна. 

Стало бридко від такої показухи і я різко відвернулася. 

— Думав ти тут, зайшов, побачив твою подругу, вирішив привітатися, — між поцілунками задоволено кидає Еціо. Поводять себе так, ніби мене взагалі немає. — Чи це не Ел?

— Ти ж бачив фото, не прикидайся дурником, — хіхікає Джем, проводячи рукою по чоловічій бороді. 

— І тобі привіт, — буркнула. Кинувши в подругу злий погляд, спробувала пройти повз, підхопивши пляшку з водою. Після декількох кроків в голові різко запаморочилося і я впала просто на вільне коліно Еціо.

— Обережно, — рознісся солодкий голос. Так саме солодкий, а піднявши погляд я заглянула в очі й ледь не застогнала від жаху. Видовжені горизонтально зіниці не світилися, але ефект від побаченого пронісся всім тілом. 

— Вибачте, — піймала на собі злий погляд Джемм. Подруга іскрилася ревнощами. Тільки зараз зрозуміла, що вперлася в груди чоловіка долонями  й різко забрала руки. Підхопилася на ноги й вибігла з роздягальні.

Жар котився всім тілом, долоні жевріли від дотику. Я відчувала жар його тіла. Він пробирався під шкіру, випалював мене з середини забурюючись глибоко в клітини тіла. 

Не зрозуміла як опинилася у вбиральні. На моє щастя тут нікого не було. Мене душило, виїдав один єдиний доторк. Важке дихання накривало панікою, хотілося зануритися в лід і після думки про це свист у вухах  змусив впасти на підлогу…

Противний писк вщухав, я намагалася піднятися на ноги, але даремно. Мене магнітом тягнуло до землі. Через тупий біль в скронях, змусила себе розплющити очі й ойкнула з переляку. На мене рухався кінний візок. Закричала й підхопилася на ноги.

Не встигла. Візок пройшов крізь мене. 

Забула, як дихати намагалася зрозуміти, що відбувається, крутила головою на всі боки в пошуках відповіді.

“Лондон 1900” — помітила напис над баром. Вулиця забита вщент прохожими, конями та іноді музейними авто, я бачила такі на екскурсії.

Ніхто мене не помічав. Проходили крізь не завдаючи болю. Я тремтіла, намагаючись второпати що відбувається. Під колінами відчувала легке поколювання, ноги взагалі не слухалися, але зрештою розпочала рух.

З цікавістю розглядала жінок одягнених в блузки, щільно защеплених до самого підборіддя, напуск спереду “голубина грудка” над вузькою талією скошеною наперед. Довгі спідниці волоклися по землі, а на поясі красувалися красиві, широкі ремені. Величезні, з широкими полями капелюхи оздоблені великою кількістю пір’їв, або опудалами пташок. Денні сукні були вишуканіші.

Чоловіки ж не дуже відрізнялися від сучасних бізнесменів: костюм, черевики, тоненька краватка й капелюхи.

Все так, як ми вчили на уроках історії, але я не розуміла чому тут. Навіть якщо на ментальному чи магічному рівні. Для чого?

Розглядаючи вітрини, в основному з книжковими крамницями та продуктами на мить забулася. Поки не побачила знайому постать. Недан стояв за метрів двадцять широко посміхаючись. В білосніжній сорочці та жилетом, штанами на кант він здавався не просто красунчиком. Я затамувала подих розглядаючи його коротке, гарно зачесане назад волосся.

В грудях щось поворохнулося, тепло розтеклося всім тілом, але вже через мить обпекло болем та відчаєм. До Недана підійшла блондинка з довгою косою й пристрасно поцілувала.

— Недан, — з видихом почулося зітхання за спиною. Я різко повернулася і побачила ту саму блондинку, що в цей час була в обіймах Неда. — Не дивуйся, це тільки спогади, — правда біля мене вона одягнена зовсім по-іншому. 

Дівчина тримала руки перед собою зв’язані тонкою ниткою.

— Чому я тут, у ваших спогадах?

— Тому, що доторкнулася до кулона, в якому мене закрили. І хто ж тобі розповість правду? — вказує напрямок куди дивитися. — Тільки я. Спостерігай уважно, краще один раз побачити ніж десять почути.

Силует дівчини зникає.