11***

Цікаво чи можна вірити в те що побачила. Сумніви підбивали до різних думок, і варіантів подальших дій. Найегоїстичнішим здавалося піти до Неда і просто врізати по нахабній пиці. Але цим я розкрию всі карти. 

— Дякую, мені вже краще, — спробувала піднятися. Усміхнена дівчина швидко підійшла та допомогла мені стати на ноги, адже канапа досить висока. — Можете сказати хто мене знайшов, я б хотіла подякувати.

— Хлопець, я його раніше не бачила... з татуюванням на руці.

Показала на тильну сторону долоні.

— Дякую.

Недан. Тільки звідки він тут взявся. Слідкував. Тоді чому не залишився. 

Йдучи довгим коридором я не знала куди направлясь. Тепер все стало зрозуміло: я не можу нікому вірити й потрібно перевірити сон-спогади.

Взагалі це повинно бути правдою, але після тони брехні важко у щось вірити. Силу амулета не можна перенаправити або змінити. Тільки першоджерелом. Магія не змінює русло. Вона тече, немов річка, поки прокляття не буде зняте.

— Джем! — вигукнула біля входу. Джемма швиденько йшла до стоянки. Почувши мій голос різко зупинилася. — Вже закінчили? — підійшла ближче. — Давай сьогодні влаштуємо піжамну вечірку, м-м? Хочу тобі дещо сказати. 

Подруга зі злістю вихопила руку, до якої я доторкнулася. Впилася пальцями в передпліччя, з гнівом сіпнула на себе.

— Навіть не думай, — зашипіла. 

— Ти про що? 

Трішки відсторонилася. Поглянула на обличчя подруги й здалося, що це не моя Джем, інша людина. Від неї пахтіло ненавистю, попередженням та бажанням скрутити мені шию. Забарвлення повітря змінювалося з кожною секундою, що я дивилася в її просочені ярістю очі.  

— Я про Еціо! Думаєш я не бачу, як ти на нього дивишся? — плювалася отрутою. Стискала пальці до синців на моїй шкірі.

Не відчувала фізичного болю тільки в душі скребтало. Я не могла вимовити жодного слова, вони прилипли до язика і все, що могла просто дивитися на подругу.

— Все не так, послухай Джем, він розіб’є тобі серце. Еціо не той за кого себе видає, повір мені! — Намагалася достукатися.

Побачивши полум’я роздратування зрозуміла, вже пізно.

— Ще скажи що піде до тебе? 

— Мені він не потрібний. Я хочу тебе вберегти, не хочу знову бачити твої сльози. Джем, ти знаєш, я ніколи не брехала, подумай над моїми словами.

— Себе збережи! До мне не лізь! — кинула на останок. 

Залишила мене одну серед вулиці та сіла в авто до Еціо. Машина зірвалася з місця, але я встигла побачити задоволене обличчя чоловіка.

Телефон сповістив про нове повідомлення, відриваючи мій погляд від заднього бампера авто. Батько написав, що близько і забере мене. 

Думки лавою накривали мозок. Намагалася знайти вихід. І звісно допомогу. Проте на думку нічого не спадало. Якщо навіть Кора, не зрозуміло на якому боці, то союзників мені не знайти.

Треба шукати вихід, адже помирати я не хочу і не дозволю випустити на волю зло. Якою б доброю вона до мене не була у спогадах в реалі може виявитися все набагато гірше.

Боюся, що Еціо може використати проти мене зомбовану подругу. Її очі наповнені скаженим блиском при розмові про чоловіка. Якщо їй прийдеться вибирати між мною та ним, Джемм вибере його. А я не зможу її зрадити. 

Поки копалася в мізках батькова машина зупинялася і я швиденько заскочила в середину. Батько був хмурніший ніж зазвичай.

— Привіт. Як справи? — Потрібно зараз казати правду, одного разу вже помилилася, двічі на граблі ставати не буду. Якщо і хтось бажає мені добра так це мій батько і ми обов’язково знайдемо вихід. В крайньому поїдемо геть, тепер мене нічого тут не тримає. 

— Привіт, не дуже. Сьогодні бар закрили. Знайшли тарганів, — зітхає батько, — тепер нас чекає довго процедура з санепідем станцією і сморід на весь квартал від травлі бестій. А ти як? 

Поки виїжджаємо на дорогу я коротко розповідаю про зустріч і амулет. Але думки весь час повертаються до Джемм. Лавина клекоче в грудях, від образи й важко повірити в те, що за такий короткий час подруга змінилася.

Можливо її підгодовують магією?! 

— Доню, — припаркувавши авто біля супермаркету батько взяв мої руки у свої долоні, — тікати не вихід. Нас знайдуть, будуть думати, що ми їх боїмося і ставатимуть ще сильніші тільки від сили думки. Ти ж знаєш, як вовк відчуває страх, як сморід затуманює розум. Страх — це єдина емоція, яка не підвладна людині, але не вовку. Він у тебе сильний, я знаю. Повір за багато років життя єдина річ, яка мене ніколи не підводила — це інтуїція. 

— І що вона тобі тепер підказує? Бо, — туго стиснула губи, — я не знаю кому вірити. Мій звір нікому не вірить.

— Колись твоя мати казала одну річ:”Якщо не знаєш кого боятися, попроси допомоги у того, від кого знаєш чого чекати. І не важливо, хто ви — вороги, друзі, брати. І стережися тих, хто в очі обіцяє все золото в обмін на довіру”. Я не знаю чи вчиняю правильно, але нам потрібний Каратель.

— Це хто? — здивовано глянула на батька. 

— Це альфа, який приймає у свою стаю тільки сильних вовків. І не важливо чи ти чистий чи лікатоп. В нього своя система відбору. Це його ліс межує з нашим містом.