13.Ел

— Чомусь саме такою я тебе й уявляв, — хмикнув чоловік. Підійшов майже впритул, не зводячи з мене погляду кивнув на диван. 

Я не боялася бути поруч не зважаючи на те, що сама. Мене випалював із середини його погляд. Незрозумілий колір очей. На перший погляд, цинковий, через мить темний як душа демона. 

— Що ви хочете знати? — присіла на край дивану. Чоловік вмостився з іншого краю, закинувши ногу на ногу.

— Ти жила поза зграєю? — це як в поліції? Завчені питання, а потім вердикт на основі спостережень.

Батьковий друг багато розповідав про роботу поліції, деякі речі добре знаю.

— Так, але думаю ви й так знаєте.

Страху не було, але щось зовсім інше стискало діафрагму. Точно такі відчуття були поруч з Неданом, але його ж тут немає. Або я просто ніяковію поруч з красивим чоловіком.

А він красивий. Гострі вилиці, тонке підборіддя, в міру пухкі губи та густі чорні брови, смаглява шкіра. Натреноване тіло облягала тканина, додаючи статності його власнику. 

— І так, яка причина твого візиту? — він неначе грав зі мною. Забавлявся, як маленькою іграшкою. Сам виглядав спокійним і врівноваженим.

Я не відчувала його звіра. Склалося враження ніби він замкнув його глибоко в собі, або це той контроль, про який говорив Недан. 

— Зубр сказав, що ви знали, про мій приїзд, до чого цей каламбур? — намагалася втримати лють.

— Я припускав такий варіант, а після вбивства Джемм, дорога тільки до мене.

Я не могла поворухнутися. Слова опалили все нутро окропом. Що він каже? Я ще сьогодні розмовляла з подругою.

— Думаєш, в плоті Джемми твоя подруга? Повір, якщо вона побувала в ліжку Еціо — її душа вже мертва.

— Про що ви? 

— Шкода, що твій батько годував тебе казками, — хитав головою. — Я не вправі його звинувачувати, це не моя справа. Але як бачимо не знання зовсім не звільняє тебе від участі в божевільних планах мого брата.

Тіло покинули всі сили. Я не зводила погляду з Карателя і не могла прийти до тями від почутого. Нив кожен м’яз, тупим болем, відчаєм та розумінням, що можливо і тут батько помилився. 

Навіть якщо він заодно з Еціо, рада що батько там, за межами і йому нічого не загрожує. Вже була готова до смерті. 

Найгірше почувалася вовчиця. Прагнула волі, бажала виплеснути емоції, які поглинали цілком і повністю. 

Каратель розумів, що мені треба прийти до тями. Мовчав. Поки я намагалася вловити його почуття, встав і підійшов до відкритих дверей балкону. 

 — В нас різні батьки й одна мати. Ми народилися тут, в цьому місті, ще коли люди знали про існування перевертнів. Моя мати була людиною, істиною парою альфи, якого зрадила.

Заховав руки до кишень штанів. Декілька раз зітхнув і тоді продовжив:

— Я залишився з батьком, він з мамою. Батько кохав, тому й відпустив, хоч треба було скрутити стерво шию, як і братику. Еціо ніколи не бачив кордонів і його гра з магією привела нас в сьогоднішній день.

Енергія сказаних слів. Тон голосу, нотки болю та терпіння. Він не брехав. Заколисував мого звіра правдою та додавав впевненості.

— Я хочу жити, — використала паузу. Вирішила відкритися. Нехай я не розумію, що відбувається, не знаю чи можна йому вірити на всі сто, але я спробую. — Просто жити, нікому не бажаю зла. — помаленьку підійшла до нього. — Я не розумію цей світ. Кругом брехня. Не зрозуміло хто ворог хто друг. Всім щось від мене потрібно. Навіть Недан, — запнулася від різкого повороту чоловіка. Каратель розплющивши широко очі дивився на мене в очікуванні продовження. — Він познайомив мене з Лаєм.

Погляд теплішає, коли я розповідаю, про що дізналася на дні народженні Недана. Не забуваю і про спогади. Чоловік весь час уважно слухає, вдивляючись в вогні нічного міста.

— Недан кохав Хаан більше життя. Підступна відьма, що ніяк не могла насититися. Постійно шукала і знайшла. Вони з Еціо могли б стати ідеальною парою, якби вона вже не була заручена з Недом. Син мера, красень, я пам’ятаю ті часи. Недан не заслуговував на таке випробування. Саме тому, забрав під своє крило хлопця, коли його вкусив Еціо. Шкода, що батька не зміг врятувати.

— Не віриться, що ми говоримо про одного й того самого хлопця, — згадавла, як він проколов мої груди ножем.

— Про одного і того ж, — зробив крок вперед. Крок за кроком наблизився до скляних поручнів і вперся об них руками. — Він емоційний, іноді робить тоді думає, мстивий. Але його серце віддане та любляче, — повернувшись до мене підняв одну сторону губ, — і воно тепер б’ється в унісон з твоїм.

— Я так не думаю! — випалила. — Він мене заколов, як свиню, обманював, а потім…

— Ти впевнена, що це він? — підняв одну брову. — А потім сказав правду? Щось не віриться. Це не Недан, повір, — крокував до мене. Скажений погляд темних очей зароджував, пробуджував всі інстинкти. — Йому важко зізнатися в цьому. Після століття мук, боротьби Недан вирішив відпустити минуле, поки доля вас не зіштовхнула, — натискав голосом. Тиск відчував навіть мій звір. Як і страх. Не мій — Карателя.

— А ви дуже добрий, як на перевертня, який тримає в кулаці велике місто. І мені дивно відчувати ваш страх.