14.Ел. Недан

— Так, все добре, не хвилюйся. Краще знайди готель. Я все одно тільки зранку повернуся, а в машині ночувати тебе спина болітиме.

— Не хвилюйся, я розберуся. Значить він допоможе? — зрозуміле запитання, але що на нього відповісти не знала. Каратель ясно дав зрозуміти, що він не може мене залишити тут, занадто небезпечно. 

— Так, — нехай не хвилюється.

— Добре, тоді добраніч.

Попрощавшись з батьком, повільно ходила по кімнаті. Після розмови Каратель попросив залишитися, адже вночі набагато більше небезпеки. А враховуючи реакцію на мою появу охоронця вдень, навіть думати не хотілося, що може чекати мене на темних дорогах.

Невеличка кімната, мансард, з ванною та виходом на балкон. Все в чоловічих світло сірих тонах. Широке ліжко застелене шовковими простирадлами, невеличка тумбочка, та телевізор. Це все, що мені довірили на користування. 

Я б не відмовилася ще й від кухні, бо шлунок вже гарчав від голоду, але вийти більше не наважувалася. Згадувала охоронця з холу і тіло відразу покривалося холодними брилами.

Присіла на краєчок ліжка, намагаючись вкласти в голову все те, що розповів Каратель. Порада знайти собі зграю просто гриміла в голові. Знайти або відвоювати. 

Я?! Відвоювати?! Ні! Я б ніколи не зробила такого. А зібрати собі зграю, я просто не встигну. І не факт, що хтось захоче бути під моїм не вмілим керівництвом. 

В двері тихенько постукали, й на порозі з’явився Зубр. З тацею в руках, й злим виразом обличчя. 

— Вечеря, — злісно зиркнув на мене, — не бійся, можеш їсти.

Важкими кроками підійшов до тумбочки й поставив тацю. Прискіпливо оглядав приміщення, голосно дихаючи та стискав кулаки до хрусту кісток. Тепер він був без куртки. Чорна майка прикривала кремезні м’язи до середини плеча. 

Очі самі тягнулися вниз, розглядаючи як шкіра, вкрита рідкими волосами грає з м’язами. 

Труснула головою і різко відвернулася, поки мене не піймали. Ніколи не помічала за собою бажання розглядати чоловіків. Вони мене ніколи не хвилювали, до зустрічі з Неданом.

— Каратель, — повернувся до мене, — він тобі обіцяв допомогти?  Ти не подумай, нічого особистого, просто я хвилююся за нашу зграю. 

— Це не ваша справа! — відрізала, спопеляючи поглядом. Якщо його вожак забажав розмовляти зі мною за зачиненими дверима — це закон. І я не буду нічого, нікому розповідати.

— Ти ще та штучка, — хмикнув. Протягнув по мені незадоволеним, липким поглядом і вийшов з кімнати.

“Нормальна я” — хотілося кинути в спину, але стрималася. Краще бути меншою, ніколи не знаєш де впадеш, а можливо він буде поруч і допоможе піднятися. 

Саме тому я впевнена, що не зможу керувати зграєю. Потрібен хист, сила, вміння прораховувати ходи та вдавати з себе грізного вожака, або ж бути ним. 

Я не зможу нікого покарати. Не зможу віддати наказу вбити, або ж покалічити. Влада змінює саму сутність душі, не важливо вовк ти чи людина. Я цього не хочу. Тому шукатиму інший варіант.

Замкнула двері на ключ і тільки тоді взялася до вечері. Запечена телятина в соусі, була божественна.  Салат та кусочки незрозумілого сиру теж мені смакували, але коли черга дійшла до води я зрозуміла, що це вино. Неохоче випила цілий бокал, і одягнена вляглася в ліжко. 

Виключила світло і тільки місячне сяйво нагадувало про існування світла. Промені, що дотягалися до мого ліжка, легенький вітерець і прохолодне повітря, тільки ці супутники стояли поруч. Здавалося час зупинився. Тиша заколисувала, але розум відчайдушно шукав виходу. 

Мені вже не важливо чи правдиве те відео, чи робота магії. Я хочу покінчити з цим і бути вільною. Жити як раніше, якщо це взагалі можливо. Каратель не сказав, нічого про мою долю, якщо я зумію протистояти Еціо.

Що буде далі? Чи продовжу я бути унікальною? Можливо є термін придатності, як в товарів. Так і моя кров після повного місяця стане багряною?

Це далеко не єдине питання, яке мене хвилювало. Вожак сказав, що наші серця б’ються в унісон. Чому він так вирішив навіть не уявляла. І зараз думаючи про це, мене накрила хвиля обурення. Вовчиця гарчала, згадуючи наш поцілунок на даху. Серце калатало від свіжих спогадів. Здавалося він тут, поруч і мені страшенно захотілося доторкнутися до його гладкого обличчя, кучерів… Прокляття! Я сумую за ним. Навіть після всього, що дізналася — сумую. 

Можливо Каретель правий, і мені потрібно приглядітися до хлопця. Не варто заперечувати дивні почуття в грудях при згадці про нього.  Не можу сказати, що це кохання, але симпатія є. 

Тільки при одній думці про Недана, пульс зашкалював. Здається саме й це дало поштовх словам Карателя. Він відчув шалений стукіт в моїх грудях, лють та образу.

Я сама не розуміла чому ображалася на Недана. Більш того, бажання врізати по пиці росло в вертикальній пропорції. Але він залишався єдиним вожаком, якому я більш менш довіряю.

Недан

Сонце вже сходило, а я ніяк не міг наважитися лягти в ліжко. Мої хлопці слідкували за Ел до самого шлагбауму і я знаю, що вона в місті Ноя. 

Острів — саме так називає його Каратель. Священна земля, де не має права ступити нога простої людини. Вовкам теж не легко туди попасти. Ной дуже довго збирав туди жителів. Відьми, вампіри та перевертні, що змушені жити в мирі, за найменше правопорушення — вигнання. За бунт — смерть. Каратель тримає все в сталевих рукавицях і сам рідко покидає місто.