15. Недан

Терпіння їхати автомобілем я не мав. Попросив Карателя виділити одну зі своїх біля границі, як і одяг.

Скочив через вікно і вже за мить злився з природою. Ранкове прохолодне повітря охолоджувало мій запал. Думки крутилися по кругу і здавалося, вже знав, що він хоче. 

Після укусу я ненавидів перетворення. Проклинав Еціо, коли кожна кісточка приносила пекельний біль. Перші перетворення це не просто біль — вибух страждань. Всі м’язи, нутрощі, навіть зуби, все змінюється. Не всі переживають перший повний місяць. Далеко не кожен може витримати тортури магії. А це тортури — безжальні, безперервні та в багатьох випадках не заслужені.

Я ніколи не чув про перевертнів до того дня, коли вирішив прослідкувати за нареченою, як відчував. Навіть зараз, тільки думаю про той день, після стількох років злість застрягає в горлі, але вже не на Хаан. На свій нестримний порив знати правду.

Я ненавидів брехню, зневажав свого батька за погані вчинки в обмін на тепле місце мера міста. Тільки потім зрозумів: по-іншому в цьому світі не вижити. Це навіть не обман — блеф! Більш точна назва способу для виживання. 

Сонце вже досить високо піднялося, коли я добіг до кордону. Звір муркотів від довгої прогулянки, задоволений та навіть трішки втомлений.

— Привіт, — спокійно зайшов в будку охорони. Мене тут знають, не здивувалися в появі образі Адама. Ще як був частиною зграї Карателя, завжди порушував закон, зокрема не перетворюватися вдень. І це не від бажання — невміння стримати емоції. 

— Привіт, Малий, давно тебе не бачив, — підійшов до мене один з охоронців. Я вже й імені не згадаю, проте обличчя знайоме. — Вожак попередив про твій приїзд.

Перекинувся декількома словами, одягнувся і поїхав ранковим містом. Можна було й тут приховатися під вовчою шкурою, але я хотів згадати перші десять років свого вовчого життя.

Кожна вулиця, кафе, клуб знайомі не з чуток. Правда обличчя вже інші. 

На скільки я знаю, на кордоні є батько Ел. Дуже дивно, що Ной не впустив його. Складається враження, що таємниці в Карателя теж не закінчуються і скільки б він не намагався розповісти, все одно за плечима сила-силенна загадок. 

Ніхто не знає скільки йому років, як і Еціо. Єдине що відомо, Каратель старший брат, він завжди стримував гнів на родича. Оберігав і навіть намагався перевиховати його, поки Еціо не закував Ноя в місті магією. 

Крок за кордон — згорить живцем! Сподіваюся, що бути замкнутим майже ніж пів століття пішло Ною на користь. Тепер не буде стояти в мене на шляху і дозволить знищити виродка.

Припаркувавши авто біля хмарочоса, згадав як вперше сюди прибув. Після першого перетворення, я хотів померти, Ной підібрав мене, привіз сюди й показав на будівлю. Говорив дивні речі, яких я навіть не розумів. Був тільки біль.

— Привіт, — біля входу помічаю свого давнього друга. Він вже був тут, коли я потрапив до зграї. Найкраще до мене ставився з усіх. Каратель завжди вимотував до напівсмерті й тільки дякуючи Емрі, я залишався в строю і зміг пройти відбір на місце у зграї. 

— О-о! Які люди! Малий! — потиснув руку й обійняв, похлопавши по плечах. — Прокляття! А ти нічого так виріс всього за якусь сотку, — стиснув моє передпліччя.

— Все як ти казав: тренування, тренування і гарні дівчата, — хмикнув, згадуючи старі часи.

— Молодець! Ходімо проведу тебе. Зубр попередив, щоб впустити дорогого гостя без затримок. До речі, що відбувається? Ти прийшов по трофей у вигляді блондинки? — Очі Емрі блиснули хіттю. 

— Ні, я до Ноя, сказав терміново, сам не розумію в чому справа.

Я знаю цей погляд. Стіна. Він вже має ціль і зупинити його не просто. Не знаю, як Ел пройшла повз охоронця. 

— Годі тобі, — натиснув кнопку виклику ліфту, — ти ж відчуваєш як вона пахне. Дівчина може бути парою будь-кому, — хворий, навіть божевільний блиск в очах народжував злість. Серце набирало розгін. Бажання врізати недодругу вибухнуло в кожній вені. 

Так, я знаю, як вона пахне. Одним із перших дізнався. 

— Навіть не уявляю про що ти, — з дурі натиснув на кнопку пентхауса, переступивши поріг ліфту. Емрі тільки примружив очі, але нічого не відповів.

Залишається сподіватися, що назад її проведуть таким же методом як і потрапила сюди. 

На потрібному поверсі відчиняються двері.  Тут нічого не змінилося за роки моєї відсутності. Каратель, здається змирився зі своєю долею.

Порожній клуб і запах перегару, це все що мене зустріло. Жодної живої душі, навіть стрептизерш немає. А вони в Карателя колись танцювали двадцять чотири на сім, правда змінювалися що пів години.

— Прийшов? — з другого рівня клубу показався Зубр. Ніколи не міг знайти з ним спільну мову. Занадто самовпевнений виродок. Відданий своєму вожаку і ні сантиметра не порушить, якщо це заборонено. Я таких називаю — монахами.

— А ти думав інакше?

Спускався крученими сходами повільно, сховавши руки в кишенях. Нарешті опинившись на останній сходинці зупинився й випрямив плечі.

— Не можу сказати, що радий тебе бачити, — пройшов повз мене, — скоріше радий, що вожак нарешті зрозумів, що ти нікчема.