17.Ел

— Думаєш це мене зупинить? — розсміявся Емрі.

Повільно наближався до нас, очі горіли безумством і я не могла повірити, що саме я винна в його стані. Жаль і страх стікали по стравоходу додаючи тілу тремтіння. 

Недан все сильніше притискав мене до себе однією рукою. Його голосне дихання, скажений стукіт серця бив по нервах, змушував не просто тремтіти, а пробудити в собі звіра.

— Що за…? — рев з боку. Повернувши голову побачила Карателя у всій красі. Зубр поруч з ним. Вони різко підійшли до охоронця й помічник вожака за секунду поклав його обличчям до підлоги. — В тунель його, нехай подумає над своєю поведінкою.

Помітила, як куточки губ Карателя піднялися. І хоч він говорив, а в мене кров стигла від грізного тону, це була посмішка, безсумнівно. Тільки чому він втішався не зрозуміло.

Лють, пронеслася судинами. Міцно стиснула зуби, щоб нічого не злетіло з язика. Фізичний біль від укусу відійшов на задній план, сумніви пролетіли десь на краю підсвідомості. 

— Все добре? — тепер погляд Карателя був жахливим.Темний, як прірва, всепоглинальна безодня пітьми та мороку. 

— Так, — Недан відповів за мене.

Я лише кивнула, притиснула рукою рану й попленталася в бік виходу.

Відчуття не з приємних, й голова розколювалася від напруги. Хотілося тільки тиші та спокою.

За декілька секунд Недан підхопив мене на руки й відніс до машини. 

— Ще панькатися з тобою! — буркнув. Відчинив двері, й простягнув паперові хустинки. — Закрий рану, інакше ми точно не доїдемо! 

Зрозуміло, що він про аромат, але я його зовсім не відчувала. Поки хлопець обходив авто, зробила так, як він мені велів. Присіла на сидіння, відкинула голову на підголовник, занурюючись у свої думки.

Тепер впевнена що батька потрібно вмовити поїхати якомога далі, поки все не закінчиться. Поруч зі мною небезпечно.

Більш ніж половина дороги я не наважувалася сказати ні слова. Думки крутилися на язиці. Хвилювало багато речей.

 — Як рана? — першим заговорив Недан.

— Затягується, не хвилюйся. 

Я перевертень, регенерація проходить досить швидко. Питає, ніби цього не знає!

— Перш за все тобі треба навчитися бути меншою, — пригальмував перед черговим світлофором. Вперся руками в кермо, трішки повернув голову в мій бік, задоволено посміхаючись.

— Я не надовго у твоїй зграї! — вже сумніваюся, що вчинила правильно. Поруч із ним я підриваюся, як порох. 

— Я б не був настільки впевненим! — злісно глянув на мене.  

— Недане, може ти не зрозумів, але мені треба пересидіти два тижні. Позбутися Еціо…

— А я як рятувальний круг? — натиснув на педаль газу з такою силою, що я злилася з сидінням. — Якщо ти ще не зрозуміла, ти маєш мітку… А точно! — реготав на весь салон. — Ти ж нічогісінько не розумієш! — кермо під руками хлопця рипіло від тиску. — Тож слухай і запам'ятовуй! — проскрипів крізь зуби. Невдоволення бурлило в його венах. Я відчувала запах злості. Він стримувався, впевнено керував авто, але кипів. Злився, його роздирало з середини, щось незрозуміле для мене. — Ти тепер не тільки в моїй зграї, ти належиш мені! 

— Що? — мене трясло від обурення. Впевнено повернулася корпусом до Недана. Декілька миттєвостей не знаходила слів, але зрештою відпустила себе. — Думаєш нічого не розумію? Ха! Так от: я тобі не пара! Не була, не є і ніколи нею не стану! Я знаю, як помічають пару! Второпав? — викрикнула, нахилившись до його обличчя.

За кого він себе має? Всемогутнього?! 

Обуренню не було меж. 

Мазнула по хлопцю злим поглядом, намагалася розбудити звіра.

Він як ніколи мовчав. Віддався моїй сутності і, здавалося просто сміявся з мене, десь там глибоко. 

Автомобіль різко звернув з траси вправо. Моє тіло закинуло в бік Недана і тільки ремінь безпеки не дав опинитися в чоловіка на колінах. Недан швидко розстібнув ремінь, вийшов на вулицю. 

У два кроки опинився з моєї сторони й відкрив двері. Сіпнув ремінь і потягнув мене на себе, примусив випрямитися в повний ріст. Гепнув дверцятами й приштампував спиною до холодного заліза. 

— Справді? — очі налиті полум'ям. — Розкажи мені?  Або краще покажи! Я не проти! — руками вперся в авто. Тілом навалився на мене, дозволив відчути гаряче дихання на щоці. — Ти ж теж це відчуваєш, — тримав мій погляд під прицілом, — чому заперечуєш? М? Думаєш я бабій? Покидьок? Так,  я обманював тебе, але це було для твоєї ж безпеки! 

— Відпусти мене! — не хотіла слухати його брехню. Не вірила, не могла повірити, він занадто багато мені брехав. — Я не вірю жодному слову, з твого брехливого язика. І щоб я не відчувала, я зможу це перебороти! 

Намагалася вирватися з полону, але Нед ще тісніше втиснувся в моє тіло. Коли мені почало не ставати повітря, вперлася в його груди руками, щільно обтягнуті темно сірою футболкою.

Жар відразу опік долоні, груди підіймалися й опускалися в такт з ритмом наших сердець. Вони не просто колотилися — божеволіли, шаленіли від застиглого погляду. Блакитні очі сяяли злістю, впевненістю та обуренням. Вистачило раз заглянути в глибокий океан, щоб зрозуміти — він потонув в люті.