21.Ел.

 — Нед! — голос Лая розбив серце на дзуськи. У вухах шуміло від гніву, венами пульсував адреналін. Перескочила через тіло раненого вовка, впилася зубами в шию нападниці й віддалася інстинктам. Чужі голоси відлунювалися далеко в мізках. Нічого не хотіла бачити, чути, очі застелила помста. Я боролася, чорт забирай, навіть задумувалася, раніше, як я можу зробити боляче іншим. А зараз навіть не було сумнівів.

Тільки відчула на язиці терпкий смак крові відразу відскочила. Мейс лежала непорушно, тяжко дихала й скавуліла. 

— Ел, заспокойся, — Лай стояв осторонь, — тепер головне допомогти Недану. Треба віднести в будинок, бути поруч, поки не зцілиться.

Я перевела погляд на вовка. Глибокі яри по животі нагадували кроваві ріки. Злилася ще більше, ступила крок до Мейс, але дорогу перегородив Зубр. 

— Лай діло каже, — кинув з осторогою. 

Звір не хотів підкорятися, я ще раз перевела погляд на лежачого Неда. Десь глибоко в душі сподівалася, що це не він, але від душевного болю звір почав ховатися, намагався випустити на волю людську сутність.

Загарчала. Помчала до будинку, щоб одягнутися. Повернулася, відразу наказала нести Неда через задній вхід. Всім суворо заборонила патякати. Якщо підуть плітки, про бунт, чи погане самопочуття Недана, вовки обов’язково використають момент. Знайдуться зіваки на його місце. Або, що ще гірше, вожаки інших зграй, захочуть забрати все собі. Я не можу цього допустити. Він постраждав через мене, а я втримаю владу в руках, поки Нед не поправиться.

В мені клекотіла жага. Бажання зрівняти всіх землею. Чудернацькі картинки в голові не давали прийти до тями. 

Зайшли до будинку, Лай з Зубром віднесли Неда на другий поверх. Я крокувала слідом. Не відчувала землі під ногами, намагалася заспокоїтися.

— Чому він не перетворюється? — рани глибокі. Так швидко не затягнуться, знаю. 

— Поки не знаю.

Коротка відповідь Лая не заспокоїла. Серце глухо стискало від одного погляду на пораненого. Все ще сподівалася, що хлопці помилилися і це не Недан, хтось інший, будь-хто — тільки не він. Тяжке дихання відчувала шкірою, не втрималася і присіла на  краєчок ліжка.

Запустила пальці в густу шерсть, заспокоювала легенькими погладжуваннями. Запаморочливо боялася подумати про його смерть. Навіть дурний характер готова терпіти, тільки б він відкрив очі. Знову щось ляпнув, так щоб мої нерви закипали від обурення.

Важко усвідомити, впустити в себе правду, але як би я не намагалася вирвати його з серця — не піддається. Запах чоловіка під шкірою… в крові…  

Поклала руку на вологий ніс вовка. Ніжно лоскотала, занадто чітко відчувала свої страхи та бажання, щоб і далі опиратися. 

До кімнати зайшла покоївка з лікарем. Зробили все необхідне. Лікар суворо наказав не закривати рани, так швидше пройде регенерація і кинувши на мене гидливий погляд покинув приміщення. За ним вийшла і покоївка. 

— Треба допитати Мейс, мені не подобаються його рани.

Зубр мав рацію. Після оброблення вони стали синього відтінку. Лай підійшов, накрив Неда простирадлом. Й запевнив, що все зробить.

В мене не було сили розмовляти, Зубр і не намагався завести розмову. Залишившись на одинці ми довго мовчали. Чоловік міряв кімнату кроками, я не відходила від пораненого вовка. 

Інтуїція бушувала, попереджала, вимагала діяти, відчуття душили. Гіркота не давала відійти від Недана. 

— Ел, — тихо підійшов чоловік, — тобі потрібно заспокоїтись, я бачу яка вовчиця не спокійна. Це нормальна реакція. Але тепер ти відповідаєш за всю зграю, Недан представив тебе як пару. 

— Він скоро поправиться! — Скочила на ноги. Опинилася поруч із Зубром заглядаючи знизу вверх на чоловіка. — Декілька днів і все пройде. 

Зубр хитнув головою, не хотів більше сперечатися, зробив крок назад, і майже не помітно опустив голову. 

Вийшла на балкон, намагалася голосно дихати, заспокоїти бурхливі емоції, що вирували в грудях. Нічна прохолода допомагала безвідмовно. Коли відчула що знову можу дихати, написала батькові повідомлення. Відповідь прийшла відразу, змусила мене щиро посміхнутися, вперше за вечір. 

Запаслась свіжим повітрям, увійшла до кімнати, дуже сподівалася, що Недану краще, але він лежав в тій же позі, навіть не поворухнувся. Дихав. Я бачила як повільно опускався і підіймався його живіт. Гарний, темний вовк! Його звір, так сам звір мені почав подобатися все більше. Вовчиця муркотіла, як задоволена кішечка, рука знову потягнулася до гладкої шерсті. Серце вимагало бути близько, наскільки це можливо.

Зубр теж покинув кімнату. Я не дивлячись на звірячий голод не могла залишити Недана на самоті. Продовжувала нашіптувати різні смішні історії зі свого життя. Зрештою лягла поруч, обійняла вовка і заснула. Проснулася від шуму. В кімнату швидкою ходою зайшов Лай. Показав рукою на балкон й опинився за скляними дверими.

Неохоче пішла слідом, підійшла ближче.

— У нас проблеми, — повернувся до мене Лай. Глухо застогнав, випустив з легень ротом весь кисень, — на наконечниках була отрута. Трава лупо. Чула про таку?

— Ні.

— Вона росте високо в Альпах. Отрута її настільки сильна, що виїдає мозок. Навіть якщо Нед відкриє очі він залишиться просто овочем. В ніч повного місяця він дичавітиме. Рватиме всіх підряд. В ньому буде жити тільки вовк.