24.

Мейс пішла легким шляхом. Зрозуміла, що мене не перемогти у бою, але як тільки зграя збунтується, мені буде не до бійки з нею. Хитра тварюка, добре розуміє свій стан, тільки не знає одного: Недан живий. Вона сподівається упіймати мене на брехні. Рознести в пух і прах. Мріє подивитися, як мене виганяють, або ж просто покидають мою зграю. Тільки вона не знає, що для мене вигнання —  нормальне життя, а для неї — загибель.

Усі дивилися на мене в очікуванні пояснень, повітря накачане злістю, викликало блювотний рефлекс, здавалося, кисень настільки терпкий, що кожен вдих п'янить до запаморочення.

— Правда? — Розреготалася. — А отруту я теж запропонувала? Ну, як гарантійний талон у божевільну країну для Неда? — Мейс не чекала, що я ось так просто скажу правду. Без передмов і пояснень. Страх з'явився в її очах майже миттєво, якби могла — втекла. Але не могла, занадто боялася.

— Про що це вона? — Почулося з натовпу хвилями.

— Мейс не сказала, як вона полоскала кігтики в отруті з трави лупо? Ні? — Мене трусило від злості. Звір вив в голові, просив продовжувати й потім дати йому волю. Випустити пару і, бажано, влаштувати урок цій зарозумілій стерві. — Буду відвертою: я ніколи не жила в зграї. Мої батьки були вигнані, саме Недан показав мені справжню суть життя тут. Я... — хотіла сказати "люблю", але боялася. — Дуже прив'язана до нього, він моя пара! Як могла піти проти нього? Подумайте самі.

Відчула легенький дотик теплої руки до плеча. Лай схвально кивнув головою. Дрібне тремтіння поступово відходило, я ставала більше впевнена в собі.

Очі Мейс, просочені фальшем і злістю, мерехтіли, спостерігали за мною, проковтували кожне слово. Вона була в сказі, але нічого не могла зробити. Тільки поганий запах її думок і емоцій мене виводили на істинний шлях, ніяк не на доріжку поразки. На моє щастя вона цього не розуміла.

— На щастя, у нас була протиотрута і зараз Недан потихеньку поправляється. На превеликий жаль на це знадобиться деякий час.

Не вірила своїм же словам, здавалося я стою на рипучому мосту, на величезній висоті, де під ногами тільки клубки туману.

— Брехня!

Мейс не здавалася, зробила крок вперед, але Лай став у неї на шляху.

— Ел говорить правду, ми знайшли протиотруту, правда вона діє не так швидко, як би хотілося.

— Доки, — горло знову перекрило емоціями. Проковтнувши колючий клубок продовжила. — Доки Нед хворіє, ватажком буду я, під чітким наглядом Лая.

Чоловіка поважають, я більш ніж впевнена, що вовки схвалять таке рішення. І не помилилася, зграя трохи пошуміла, і потім один за одним почали схиляти голови.

— Ви з глузду з'їхали! — кричала Мейс. — Вона вбивця! Вигнана, спить і бачить прибрати все до рук.

Протягши по мені скаженим поглядом, штовхнула одного з вовків і спробувала пробитися до дверей, але шлях перегородив Зубр. Схопив за передпліччя, потягнув в кабінет.

Цього разу я сама з нею поговорю, як би мені не ставало бридко лише від однієї думки про цю розмову. Я повинна з'ясувати, упевнитися у своїх припущеннях.

Упевнена на дев'яносто дев'ять відсотків, що Еціо обіцяв їй тепле містечко, якщо я залишуся біля розбитого корита.

— Я нічого не мінятиму, усі правила Неда повинні працювати в повному об'ємі.

Зграя потихеньку почала розходиться. Одні виглядали задоволеними, інші виблискували недовірою. Я жахнулася, наскільки чітко відчувала усі емоції разом і кожного окремо. Напевно це наближення повного місяця на мене так діяло, про яке я, до речі, зовсім забула.

Піднялася на другий поверх, перевірила Неда, він лежав в такій самій позі, як я залишила, важко дихав і стогнав, тільки тепер щось нерозбірливо бурмотів під ніс. Переконавшись, що його марення не небезпечні спустилася в кабінет. Попросила Лая піднятися в спальню, адже більше нікому окрім нього і Зубра не довіряла. Останнього залишила в кабінеті, щоб у випадку втрати контролю, він міг мене зупинити.

Чоловік добре мене вивчив, точніше вовчицю. Дуже тонко відчуває природу звіра, його поради дуже допомагають мені. Навіть попри те, що він постійно стримується поряд зі мною. Сам багато разів про це казав.

Сівши в крісло, я довго дивилася на дівчину, яка сиділа навпроти на дивані. Намагалася підібрати правильні слова, щоб нікого не драконити, й витягнути потрібну мені інформацію.

— Мені тебе шкода, — великі темні очі дівчини відкрилися ще більше, — Недан тебе використав як шльондру, Еціо — як приманку. Дохлу наживку, в яку сам не вірив, але вирішив спробувати. Адже в протистоянні не важлива проміжна перемога або поразка, головне кінцевий результат. Еціо розумний, сперечатися не буду, він вибив мене з колії, змусив забути про головні проблеми. Але ти, — крадькома подивилася на Зубра, — ти жінка, яка себе не поважає, ганчірка, яку перекидають з ліжка в ліжко.

— Ти! — Спробувала піднятися зі стільчика, але потужна рука припечатала її назад. — Ти нічого не знаєш! Тільки й думаєш про себе! Думаєш я шльондра? Ха! Плювати хотіла! Еціо могутній, він грає, дозволяє тобі тікати, доки йому так хочеться. Коли настане час, ти здохнеш, як і всі, за ким женеться батько! 

Приголомшена своїм зізнанням, вона тут же туго зімкнула губи.