25.

Трепетно цілував, торкався моїх губ, як кришталевої вази. Бив по оголеній шкірі наче батогом, радість і відчай змішалися, тіло миттєво затрясло від близькості. Схопивши за зап'ястя уперлась головою в його лоб і не стримала сліз.

— Нед, я правда не знала, просто, — сльози горохом котилися щоками, — я не хотіла його убити, просто вилікувати, не думала, що все так закінчиться! — Захлиналася емоціями. Боялася подивитися в такі рідні очі, продовжити, але приховувати теж не могла.

— Ей, ти чого, — зашипів від різкого руху, — все норм, декілька днів і я знову почну тебе дратувати.

Не відпускав мене з обіймів, упевнено говорив, трохи відсторонившись, вказівний пальцем підняв моє підборіддя.

— Нед, він мертвий, — несміливо підняла погляд. Все пливло перед очима, здавалося небо зараз звалиться на голову, — твій вовк.

Посмішка відразу зійшла з його обличчя, всі м'язи напружились, вилиці загострилися. Під важким поглядом хотілося розплавитися, сховатися під землю, тільки не відчувати його руйнівні емоції.

— Ти що несеш? — скрип шкіри, від стискання кулаків прорізав слух. — Якщо ти так вирішила позбутися від мене, знай — я тебе нікому, НІКОЛИ не віддам. Хочеш цього чи ні.

Не зводив погляду.

Я, немов маленька беззахисна дівчинка боялася продовжувати, розбити все, в що він так стійко вірить.

— Неде, Мейс отруїла тебе травою лупо, я не знала що робити, тому напоїла тебе своєю кров'ю.

Погляд темнів. Хмари згущувалися в синьому небі, здавалося мене зараз порвуть тільки одним диким виразом обличчя. Усі вени на шиї роздулися, навіть пульс можна було порахувати без особливих зусиль. Він гудів в такт з моїм, тільки мій від страху й очікування реакції, а його — від злості.

— Поклич Лая! - гаркнув. Відразу ж випустив мене з обіймів, улігся назад в ліжко.

Я повільно встала, руки тремтіли, але якось набрала потрібний номер.

— Неде, — зупинив мене підняттям руки.

— Краще мовчи, поки що мовчи! — продовжував кричати. Бачила як він кривить обличчя від болю, тримається за живіт, найголовніше відчувала його важкий погляд на собі.

Лай прийшов швидко, напевно почув рев. Не стала підслуховувати і вийшла на балкон. Жарке повітря ще більше дратувало вовчиху.

— Не може бути! — Кричав Недан. — Я відчуваю його, розумієш?

— Недане, я його не відчуваю. Можливо ти поки не розумієш, але від лупо розум перетворюється на сміття. Эл врятувала тебе, але вовк... Якби ти був чистокровним, тоді…

— Ти взагалі слухаєш мене?

Я більше не витримала і забігла всередину. Не могла дозволити Лаю перейняти увесь удар на себе. Зупинилася біля ліжка.

— Досить! Це моя провина! Залиш його!

— Вас що тут чимось поїли доки я боки м’яв? — Нед піднявся самостійно. Опустивши ступні на підлогу, підняв голову. — Я тобі вже сказав, що відчуваю присутність вовка, він хворий, але живий, поки живий. Раджу тобі йти погортати свою трухляву книгу і допомогти мені врятувати вовка.

Лай склавши губи в тонку горизонтальну смужку, похитав головою і вийшов, голосно грюкнувши дверима. Недан звівся на ноги, намагався стояти, але його колихало, як від вітру і я підійшла ближче. Схопила за руку, дозволяючи спертися на мене.

— Я бачив Хаан. Мене немов закрили в пеклі. Думаю Мейс бреше, це не лупо, щось інше, що вбиває повільно і хворобливо. Еціо хитрий, можливо навіть знав, що ти мені даси крові й вирішив перевірити її якість.

Недан кивнув у бік балкона.

Повільно пересувалися, діставшись до перил, поклав руку мені на талію, притягуючи до себе. Уперся головою в мою скроню, обпалюючи важким диханням ніжну шкіру шиї.

Спробувала відчути його звіра, але нічого окрім знемоги та страху не відчувала. Усі сили немов покинули мене, захотілося сховатися від цієї метушні. Бути тільки удвох.

Несподівано Нед смикнув мою футболку, відкриваючи моє плече. Ойкнула і зробила крок назад.

— Ти що робиш? — може моя кров не дала потрібного ефекту. Можливо він починає божеволіти?

Недан насувався на мене повільно, його оскаженілий погляд колов оголену шкіру, навіть мітка почала нити.

— Я зрозумів! — гарчав крізь стиснуті зуби й шипів від болю. — Це такий план! План, щоб мене кинути, або ж я був правий, і ти у змові з Еціо? Чи він тобі подобається, ти ж з ним зустрічалася? Га?

Задкувала, поки не вперлася спиною в стіну. Нед став упритул, не дозволяючи мені відвести очі.

— Про що ти говориш? — починала вірити, що його вовк дійсно ще живий, адже мій звір почав оживати, кров вирувала в скронях. Довести, що я його, і мені більше ніхто не потрібний – ось все, що мені зараз було потрібно. — Моя вовчиця прийняла тебе, як я можу думати про іншого звіра, ти хоч розумієш, що говориш?

З кожним словом жаль пробивався все ближче до серця. Мокрі плями на очах з'явилися миттєво, образа з досадою рвали душу не лише мою, звір теж гарчав в грудях.

— А що? Цокнули мене і норм, живете спокійно і щасливо. Еціо, напевно вже набридло тягатися за мною. Переконувати усіх, що він хороший, не такій, як я кажу, — злісно закусив нижньою губу, уперся руками в стіну, — або ти думаєш так само, як і інші? Хоча, тобі немає з чим порівнювати поки що.