32. Недан

Всю дорогу додому я не знаходив собі місця. Небезпека наступала на п'яти, а усвідомлення того, що ти не зможеш захистити свою жінку, просто вибивало землю з-під ніг. Ніжні почуття до протилежної статі завжди робили з мене боягуза, точніше — істоту, для якої немає більше нічого крім коханої жінки.

За це я поплатився в минулому житті. За щиру глибоку любов до хитрої відьми. Можливо вона мене не кохала ніколи, але я цього не розумів. Просто кохав, просто віддавав себе, і коли над нею нависла небезпека, я не замислюючись пішов під кулі. Якщо бути точним під гострі ікла Еціо.

Іноді навіть думав, що і не любив зовсім. Магія і травичка могли робити свою справу, але зараз їх немає. Зараз я виразно розумію що відчуваю, хоч і багато часу відвертався від внутрішніх сигналів. А ефект дежавю, просто вражає.

Тоді я був людиною, простим двадцятирічним хлопченям, без розуміння значенння слів магія і перевертні. Слабкий, безсилий проти тисячолітнього проклятого вовка, як і зараз. Тільки різниця в тому, що я знаю з ким маю справу, навіть знаю, як його вибити з колії, але не знаю найголовнішого: як захистити мою дівчинку і витягнути вовка з пастки. Якщо Лай не знайде спосіб…

Чесно кажучи, думати про це не хотілося, але в голову більше нічого не лізло.

— Голодна? — тихенько шепнув на вухо Ел. Вона ще злилася за сварку. Сиділа тихенько, тільки супила брови. Напевно знову щось придумувала.

— Ні. — відрізала.

Ми заїхали в наш квартал, і я наказав зупинитися. Вийшов сам, допоміг вибратися моїй парі, й на свій страх і ризик наказав Зуброві їхати додому. Відчував безпеку, адже це мій квартал, не думаю, що кровопивці осміліють і припруться сюди.

Дуже хотілося порадувати мою дівчинку маленькою прогулянкою і нагодувати найсмачнішими у світі вуличними пончиками з м'ясом.

Коли Еваган тільки відкрив своє кафе я теж спочатку відносився скептично, але з часом тільки шукав привід піти в його крамницю.

— Ти ж сказав, що це небезпечно? — Ел переплела наші пальці. Із захопленням роздивлялася двоповерхові будиночки й вітрини магазинів.

Нічне місто тільки воскресало: легка музика, закохані парочки, танці прямо посеред вулиці.

— Ел, я не такий, як ти думаєш.

Вона зупинилася, подивилася на мене з жалем і розумінням. Сама обійняла, притиснулася до мого тіла, притуливши голову до грудей.

— Я знаю, відчуваю, але твої замашки вождя мене дратують. — підняла голову, — Коли кричиш, хочеться підсмажити твою дупу. Вибити все дуренство, щоб хоч трохи поважав мене.

— Я поважаю, просто мені важко впоратися з емоціями. Це моє слабке місце, — я готовий визнати що не правий, тільки не вголос.

— Не проблема, перевиховуватимемо, - задоволено вигнула брови. — Куди йдемо? Додому?

Я тільки посміхнувся. Потягнув за собою, і незабаром ми прийшли до крамниці мого друга. Ел спочатку соромилася цього здоровила, спостерігала, як він готує пончики, дуже дивувалася, що чоловік, ще і перевертень, вуличний кухар. Коли спробувала хрусткий пончик, відразу замовила ще два. Весело щебетала з Еваганом, а коли прийшла черга йти навіть обійняла його.

— Думаю, обійми — це не обов'язково. — відчув прилив ревнощів.

— Годі тобі, — смішно закусила нижню губу. — Він класний, думаю потрібно змінити нашого кухаря, Ев більше мені сподобався.

Тепер точно знаю, на кого міняти не буду, спасибі, що попередила.

Додому йшли обійнявшись. Ел мовчала, терлася щокою об мої груди, зігріваючи своїм теплом.

Я відчував, що це початок випробування і біля воріт нашого будинку зупинився. Більше не міг тримати це в собі.

— Дівчинко моя, ми повинні пройти через все, разом! — повернув до себе обличчям, не втримався і пристрасно поцілував у солодкі губи.

— Звичайно, — обійняла мене за шию. 

Підхопив на руки й, не розриваючи поцілунок, пішов у двір. Навіть не підозрюючи, що нас чекає в наступну мить.