35. Ел

Вночі Нед так і не з'явився. Він заснув в кабінеті на дивані. Я сама перевірила, коли Лай по це повідомив. Не стала тривожити. Його рани ще не затягнулися, та й морально йому потрібно підготуватися. Вкрила пледом, поцілувала і тихенько вийшла з кімнати.

Батькові подзвонила трохи раніше. Дуже порадувало, що у нього все добре, я не стала розповідати, що у нас відбувається. Завірила, що все під контролем, і ми скоро побачимося.

Я не дуже розуміла свого стану. Як не дивно, вагалася між рішенням  розповісти про дзвінок від Еціо або ж ні. Я б не хотіла, щоб Нед знав. Він замкне мене в підвалі, як і обіцяв. Можливо Зуброві потрібно знати, але я не впевнена, що він не розповість Лаю. А якщо знатиме маг — значить і Недан.

Вранці, ледве піднявши голову з подушки, одягла халат і побігла вниз. Кабінет виявився порожній, як і всі інші кімнати. Я і раділа, і хвилювалася. Дуже боялася, що він міг наробити дурниць або втекти. Чи що завгодно. Взагалі серце розривалося від нерозуміння і тривоги.

Вийшла в сад, але і там було порожньо. Голосно зітхнувши, попленталася в душ. Вирішила себе не накручувати, а привести до ладу і тверезо переосмислити ситуацію.

Спека знову вступила у свої законні права. Сонце підіймалося все вище, як і моя паніка. Надівши легкі шорти й широку футболку, вирішила знайти хоч когось, адже дуже переживала за Неда. І скучила. Для мене чоловік за декілька днів став сенсом життя. Я переживаю за нього, дуже, адже розумію, що втратити вовка рівно те саме, що залишитися без душі.

Вітальня знову зустріла тишею. Вирішила не втрачати часу і відразу пішла на вулицю. Пройшла сад і біля входу в ліс побачила Лая.

— Доброго ранку! — він сіпнувся від моїх слів. Швидко сховав в кишеню гаджет і посміхнувся мені.

— Привіт, Ел. Якщо ти шукаєш Неда, він буде ввечері. Там якісь справи по роботі, не хвилюйся.

Він брехав. Нахабно брехав, забувши про те, що я гостріше за всіх відчуваю неправду. Я не дала зрозуміти, що розкусила його, і підтримувала розмову до тих пір, поки не з'явився Зубр.

Він, виявляється, відвіз покоївку до Карателя. Тільки навіщо не зрозуміла. Сподіваюся для покарання, тому що я саме цим планувала сьогодні зайнятися. Поговорити з дівчиною, можливо вона б розповіла. Я умію бути переконливою. Тим паче, що я пара ватажка. Але доки я спала Нед все вирішив, замів усі сліди, поставивши мене перед фактом. Навіть промайнула думка, що він теж поїхав до Ноя, але потім відкинула такі припущення.

Швидше за все, він щось задумав. Думає, я не розумію, адже не відчуваю його вовка. Але це не так. Я виразно розумію і навіть відчуваю, що він задумав щось божевільне. Тільки я не допущу, щоб він або хтось інший постраждав. Вони усі мені дуже допомогли, навчили керувати своєю силою і емоціями, хоча з останніми впоратися дуже важко. Особливо тепер, коли Нед кинув мене, намагаючись вирулити все самостійно.

Мене скручувало від гніву, і я боюся наробити дурниць, намагаюся включити тверезий розум.

Повернулася до кімнати після розмови з магом і Зубром дуже засмученої. Вони підозріло посміхалися, запевняли, що переживати немає про що. Їх слова настільки просякнуті брехнею, що я просто не витримала і сама збрехала. Сказала що втомилася, хочу прилягти, адже завтра важкий день.

Мене не хвилювало, повірили чи ні. Я була впевнена, що роблю правильно, приховуючи телефонну розмову.

Страшно нервувала. Ближче до обіду спустилась на кухню. Шлунок бурчав від голоду. Побачивши на столі фрукти, апетит миттєво пропав. Я тільки скривила губи й пішла геть.

Коли сонце скотилося до заходу вийшла в сад. Уважно спостерігала за чоловіками й, підібравши потрібний момент, просто сховалася з горизонту. Повільно йшла, не привертаючи увагу відпочивальників, а їх тут вдень дуже багато. Одним оком спостерігала, чи немає хвоста. Почувала себе агентом поліції і в той самий час злодієм.

Спустилася до підніжжя гори й зупинилася на розвилці. Я ніколи тут не була, не орієнтувалася в місцевості й просто пішла на чуйку. На свій страх і ризик  звернула до печери.

Не знала, чого чекати від Еціо. Так, я впевнена, що можу впоратися з ним, але якщо він прийде не один? Ніколи не чекала від нього чесності, і все одно прийшла одна. Напевно моя вовчиця більше знає, ніж я. Від того, наскільки спокійна і врівноважена.

— Я думав, ти не прийдеш. — почувся за спиною голос і я  різко повернулася. Еціо стояв позаду в декількох метрах від мене з єхидною посмішкою. — Або ж вовченя за собою приволочеш. Скажу відверто — здивувала. Не боїшся поганого вовка?

Він все прекрасно знав і грав. Його заводило моє замішання. Потішався над моїм розгубленим поглядом.

Він ні крапельки не змінився з нашої останньої зустрічі, тільки тепер погляд горів вогнем величі й самозакоханості.

— Навіщо усе це? — понад усе на світі я намагалася зрозуміти чоловіка, що стоїть навпроти.

— Мені подобатися грати, шукати жертву, ловити й знову відпускати, особливо якщо знаю, що вона сто відсотків стане твоєю здобиччю. Я дуже старий вовк, віддаю перевагу доброму полюванню, хоч і підлаштованому.

Азарт полум'ям плескався в його очах. Це було правдою. Я і так це розуміла, адже стільки лайна не можна просто викинути. Тільки заради чогось. У цьому випадку це інтерес, приємне проведення часу.