39.

"Думаю, тобі потрібний психіатр. Перевертні завжди жили пліч-о-пліч з людьми. Може не завжди у мирі, але жили. І використати їх в таких низьких цілях неприпустимо. Тим паче, що й у нас є частинка людської душі!"

Я не намагалася його напоумити, бачила в його очах безумність. Він дихав цією ідеєю. Еціо вже визнав себе царем всесвіту, або ж його так виховали. Дали поганий поштовх в потрібну сторону.

"І ось що мені цікаво, тобі ж тисячі років. Я впевнена, ти багато чого бачив. І знаєш не менше, тільки ось світогляд не змінився. Таке відчуття, що переді мною старий дядько з маленькою, дитячою скривдженою душею".

Я тягнула час, і пильно шукала спосіб підхопити Джемм і сховатися. Огорожі були високі, але мій звір, я впевнена, зможе перестрибнути, головне вибрати потрібний момент.

І хоч я поки що не відчувала магії. Вона мене не сковувала, але щось не давало зробити крок вперед. Маги так і стояли за спиною Еціо. Мовчки. Я навіть їх дихання не до кінця уловлювала.

— Це у тебе є душа. У мене її немає. Я просто викинув її, як ганчірку, щоб не плуталася під ногами. Я перевертень, дуже добре ознайомлений з магією. — говорив спокійно.

Мені дуже хотілося вивести його на емоції.

"Ти так думаєш, але я не впевнена, що це правда. У кожного з нас є душа. І у тебе є, просто вона застрягла десь в юнацькому віці. І ти не зміг змінитися. Тобі потрібна людина, яка відкриє всі фарби життя, полюбить".

Я не встигла договорити, як Еціо схопився на ноги.

— Кохання для слабаків! — виплюнув з ненавистю. Його трясло від злості, і я зрозуміла, що на вірному шляху.

"Чи тебе зрадили?” — я вже готувалася. Бачила дорогу відходу і піднялася на лапи. Крихітними кроками позадкувала не зводячи погляду з Еціо.

— Мене? Ні! Я вдосталь надивився на страждання матері. Почуття — відстій! Найбрудніше і невдячніше лайно, що може бути в житті.

"Я так не думаю!” — я майже дійшла до Джемм.

— Це тепер ви можете робити все, що вам заманеться. Коли я народився, були зовсім інші закони. Бувши в утробі матері, ти вже був призначений комусь в супутники життя. Перевертням забороняли мати потомство з відьмами, тому що такі діти занадто сильні або слабкі.

"Ти вирішив помститися за матір?” — було наплювати, але я досягла мети й готова була зірватися на біг.

— А хіба моя мати цього не варта? — запитував мене, неначе я знала відповідь.

І тільки я хотіла пащею схопити подругу, ворота відкрилися й один з охоронців заштовхнув Недана.

Я загарчала від розчарування. Серце колотилося в скронях, а вовчиця тремтіла від злості.

— Ти не чоловік! — кричав дорогою  Нед. — Все робиш руками жінок, навіть здохнути як чоловік не можеш! — він йшов так швидко, що я не встигла спіймати його погляд, як він опинився біля Еціо.

Останній вдоволено посміхнувся, немов чекав появи Неда.

— Нарешті! Я вже втомився чекати!

Недан

— Дочекався! — плюнув у відповідь. На Ел намагався не дивитися, щоб мої почуття не погасили те полум'я, що бушувало в середині.

Я довго шукав вхід. Довго крутився біля тупика, поки не зрозумів як увійти. Клинок. Він же тягнеться до Ел. Все виявилося до остраху просто. Я просто вийняв клинок з кишені й провів їм по каменю, але замість стіни ми побачили зовсім іншу картину.

Ной завжди розповідав казку про Золотий град, де повинні жити тільки чисті. Це була мрія його матері. Я не вдавався в подробиці, але ідею не схвалив батько. З того розпочалися проблеми в його сім’ї. Каратель коротко розповідав, говорив ще не час. А зараз, по ходу, вже й не потрібно.

— Довго ти, я втомився чекати. Навіть почав боятися, що твоя закохана натура мене підвела. — з ненавистю дивився на мене. — Бачу тобі клинок вручили! Я чомусь так і думав. Правду кажучи, з Мейс все спонтанно вийшло, але ефективно. Чи ти думав, що я ковтну історію з підміною? Неде, ти ж мене знаєш, нічого не дарую просто так, а за століття очікування повинен заплатити саме ти!

— Вперед! — розкинув руки в сторони. — Я тепер людина, навіть не лікатоп, і ти можеш мене вбити прямо зараз.

Моя дівчинка заричала. Тим самим надаючи мені все більше сил для боротьби. Звичайно у мене їх менше, але здаватися просто так я не маю наміру.

— Убити? — реготав. — Ні! Ти дивитимешся, як твоя вовчиця спливає кров'ю. Як помирає твоя надія. Точно так, як ти зробив сто років тому зі мною, всунув ніс не у свою справу! — слова, викинуті в повітря, просто тонули в люті.

Не зміг вгамувати бажання подивитися на мою дівчинку, і це стало фатальною помилкою. Еціо скористався миттю і вихопив з рук кинджал.

— Тепер можна приступати. — рушив на Ел, але я перегородив дорогу.

— Сьогодні неповний місяць! — глузливо кинув, намагаючись міркувати, як діяти далі.

— А він мені й не потрібний! — він замахнувся ножем.

Підставив руку, але сили були нерівними. Знав, що довго так не протримаюся і з гарчанням прохрипів: