6

   Переді мною стояв чоловік, на вигляд лише трохи молодший за мого батька. Однак я, як і всі в місті, знала, що він набагато старший, ніж здається. Ходили чутки, що він був серед тих, хто привів наш народ у ці краї. Можливо, саме тому його так боялися і шанували. Або тому, що вплив на уряд міста він мав відчутний. І подейкували навіть, що Оракул прислухається до його порад. Розумію її. Я б теж не стала заперечувати. Тому що дивитися в очі кольору крові, що застигає, відчувати на собі їхній чіпкий погляд, який, здавалося, пробирається у саму глибину свідомості, та ще й про щось сперечатися при цьому, було неможливо. Надто страшно. Проте зовні він був гарним. Тією самою хижою красою, яка так цінувалася моїм народом.                                                                                                                              

   І ось, дивлячись у ці бездонні очі, я насилу змогла вичавити з себе:                                                        

   — Сенатор Ґарн.                                                                                                                                             

   Навіть трохи присіла у привітанні. Сподівалася, що він не помітив тремтячих інтонацій у моєму голосі й краплинок поту над верхньою губою.                                                                                                           

   — Я сподівався застати вас вдома, — заговорив він, примушуючи затамувати подих, — і дуже здивувався, коли ваші близькі повідомили про вашу відсутність.                                                                 

   Він злегка примружився, очікуючи, що я скажу у своє виправдання.                                                           

   — Я вирішила прогулятися, — спробувала вичавити з себе усмішку, — день нині чудовий.                   

   — Так, — погодився непроханий гість, здіймаючи до неба очі. — Але все ж таки це день. Хмарність оманлива, і надто небезпечно перебувати просто неба настільки юній особі. — Він усміхнувся і трохи схилив голову набік. — Тільки якщо юна особа не жадає небезпеки.                                                          

   Я завмерла. Невже він здогадався про мої дурні надії згоріти в сонячних променях? І якщо так, то чим це мені загрожує? Точніше, навіть не мені, а моїм близьким, адже моя доля вирішена Оракулом.            

   — Ви жадаєте, — він ступив до мене ближче, видихаючи: — Ташо?