Обраниця

8

   Олександр Ґарн. У нашому місті неможливо зустріти когось, хто не знав би це ім'я. Голова сенату міста Утвід та найвпливовіший вампір у наших краях. Цей могутній чоловік прийшов до мого дому. І, як я розумію, до мене.                                                                                                                                             

   Чорне волосся він заплітав у косу, і це була найкоротша з усіх, що мені доводилося бачити у чоловіків. Попри традиції носити довге волосся, Олександр міг дозволити собі просто обрізати його ножем. Що він зробив на площі не так давно. А все заради того, щоби виторгувати виправдання злочинцю. Хоч усі докази вказували на винність. Хоча суд був упевнений у своєму рішенні і злодія, що попався, відправив на страту. Яка не відбулася через те, що сенатор Ґарн особисто з'явився на площу, звернувся до присутніх, вимагаючи скасувати такий варварський звичай, оскільки нас не так багато, щоб ми могли дозволити смертну кару за крадіжку. І на знак того, що настав час позбавлятися деяких застарілих традицій, відрізав косу. Чим викликав чимале ремствування і, звісно ж, захоплені зітхання дам, що знаходилися там. Я була тоді присутньою на площі й бачила все це на власні очі. І чомусь мені зараз здавалося, що він може мені допомогти. Слабкий промінець надії зігрів моє серце. Якщо Олександр виступає за скасування деяких правил, які не приносять користі суспільству, то він може допомогти й мені. Якщо і є хтось, хто здатний зупинити це божевілля із жертвопринесенням кривавому богу, то це лише Олександр Ґарн.                                                                                                                   

   І хоч вся я мимоволі стискалася від страху, боялася зайвий раз навіть зітхнути поруч із ним, зараз він здавався мені єдиним порятунком. А тому я, переборовши себе, зробила крок назустріч чоловікові, щоб попросити. Всього одне прохання, яке я хочу озвучити. І якщо він залишиться непохитним… Що ж, мене однаково чекає смерть. Як не від земляків, так від вічно голодного божества.                                 

   — Сенаторе Ґарн, — видихнула я, не здатна відвести погляду від очей кольору кривавого місяця.      

   Лише один крок до нього назустріч, а здалося, що я подолала пустелю. У роті пересохло і слова застрягли десь усередині. Так важко було йти до нього і просити. Навіть не просити — благати. Щоб допоміг, щоб урятував. О, великий Мооду, як же я хочу жити! Як же хочу прокидатися на заході сонця, радіючи кожній новій ночі. Доглядати рослини та дякувати рідній землі за те, що не дає нам усім згинути. Адже весь наш світ майже загинув. А ми волею Мооду і чоловіка, що стояв навпроти мене, опинилися в раю.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше