11

   — Я б з радістю, — відповів Олександр, — але на мене чекають невідкладні справи. Я хотів би вручити обраниці свій подарунок і потім відкланятися.                                                                         

   У цей момент із дому вийшла Сіта, моя молодша сестра. Вона лише трохи молодша за мене, і ми з нею були дуже схожими. Але що мені не сподобалося, це те, який погляд кинула Сіта на нашого гостя. Вона не просто подивилася. Це було справжнє запрошення. Заклик. Я спохмурніла, але акцентувати на цьому увагу не стала. Тим паче що сестра відразу опустила очі та присіла в поклоні. Може, мені просто здалося.                                                                                                                                           

   — Звісно-звісно! — миттєво погодилася мама. — Сіта проведе вас.                                                   

   Я зупинилася, глянувши на сестру. Що там за подарунок збирався вручити мені Ґарн, я не знала і навіть не уявляла. Безсумнівно, щось дуже дороге і рідкісне. І куди його визначили, я також не знала.

   — Це зайве, — запротестував Олександр, — я бачив, куди її відвели. Тому легко знайду.          

  Я не бачила ні матері, ні сенатора, вони йшли позаду. Але за виразом обличчя сестри, яке проявилося всього на секунду, я помітила, що щось пішло не так, як було задумано. Я зупинилася просто перед нею, не знаючи, куди слід рухатися далі.                                                                        

   — Ходімо, Ташо, — звернувся до мене Олександр, обганяючи.                                                       

   І мені нічого іншого не залишалося, як слідувати за ним. Я зробив крок уперед, але мене зупинила рука мами, що зімкнулась на вигині мого ліктя.                                                                                        

   — Зроби все, щоб він залишився, — шепнула вона і відпустила.                                                        

   Що означає “все”? Ох, мамо. Хіба вона не розуміє, що у сенатора свої справи й він не витрачатиме зайвий час на нас, будь я хоч тричі обраницею?                                                                                       

   Увійшовши до нашого скромного, за мірками таких, як Олександр, дім, я зазнала сорому. Цей чоловік у своєму дорогому одязі виглядав чужорідно, не природно. Йому б ходити величезним розкішним особняком, а не ступати по дерев'яному настилу житла. Але коли переступила поріг внутрішньої кімнати, де знаходився люк у сховище і нашу спільну спальню за сумісництвом, обімліла. Тому що чого-чого, а такий подарунок я отримати ніяк не очікувала.