16

   Прийти на північну трапезу у його дім? Незаміжній молодій дівчині в оселю найзавиднішого холостяка міста? Що ж про мене після цього подумають? Вночі на вулицях повно вампірів, і мені точно не вдасться прокрастися непоміченою. Але ж я обраниця. Хто посміє мене засудити? І яка мені вже різниця? А так хоч побачу перед відходом, як живуть сильні світу цього.                                                    

   — Це запрошення? — я старалася, щоб мої слова прозвучали кокетливо.                                             

   За цією грою я намагалася приховати свої справжні емоції, які викликав цей чоловік. Вони кружляли мені голову і не давали зосередитись. Але я старалася.                                                                               

   — Саме так, — усміхнувся Олександр. — Приймете його?                                                                       

   — З превеликою радістю, — я розтягнула губи в усмішці, здіймаючи очі на свого гостя.                     

   — Справді? — видихнув сенатор.                                                                                                                

   Вся пихатість, вся зарозумілість і підступність миттю злетіли з його обличчя. Він дивився на мене розгублено, ніби до цього приготувався до довгої та виснажливої ​​словесної битви й зовсім не очікував, що я здам позиції так легко. Він став схожим на юнака, віком з мого нареченого або трохи старшого віку. І я замилувалася. Так, що навіть тема нашої розмови вилетіла у мене з голови.                               

   Однак, на мій жаль, чарівність ця тривала недовго. Чорні вії здригнулися, і очам кольору крові, що застигає, повернувся гордовитий погляд. Мов його душа закрилася від мене. І я відчула гіркоту, ніби мені дали спробувати якусь вишукану страву, а потім, ледве встигла я випробувати радість чудового смаку, забрали, пообіцявши, що більше не буде.                                                                                           

   Олександр подивився на завмерлу дівчину біля стіни, яка встала з колін, не сміючи привертати до себе увагу. Чоловік простягнув їй руку, і вона одразу підкорилася, наблизилася і завмерла поряд з господарем.                                                                                                                                                      

   — Тоді чекаю на вас в обумовлений час, Ташо, — усміхнувся Олександр. — Проведете?                    

   І, не чекаючи моєї відповіді, попрямував у бік виходу. Він був упевненим, що я піду за ним, так само як і людина, яка йому належала і повинна була підкорятися. Як і всі навколо. І я теж. Хіба у мене був вибір?                                                                                                                                                                

Шановні читачі, ваші коментарі впливають на те, як часто пишуться проди)