17

   “А що, якби він був у мене? — раптом подумалося мені, — Цей самий вибір. Пішла б я за Олександром добровільно і чи погодилася б я влитися у його дім, наплювавши на заборони та думку навколишніх?”. Ну що за дурниці, справді? Звісно ж, ні! Я не стала б загравати долею. Якби був у мене вибір, я залишилася б з Ровеном. Вийшла б за нього заміж, народила б йому дітей і нізащо б на світі не погодилася стати обраницею!                                                                                                                          

   На очі почали навертатися непрохані сльози. Чомусь раптом хотілося розплакатися, як дівчинці, нарікаючи на долю й суцільну байдужість до моїх бажань. Я, як правильно сказав сенатор, лише юна особа. Але ж дуже хочу жити! Як і ця людська дівчина, життя якої належить набагато сильнішому створінню.                                                                                                                                                

   Однак всі навколо, включаючи моїх близьких також, вирішили, що пожертвують мною заради свого майбутнього. Чи можна їх звинувачувати у цьому? А сенс? Звинувачуй усіх, кричи, плач, влаштовуй істерики, втечі — нічого не зміниться. Мене вже засудили. І все, що залишається — це насолодитися останніми миттями, які в мене залишилися.                                                                                                

   — Сенаторе, — почула я голос сестри ще до того, як побачила її саму.                                               

   Вона звернулася до нього й одразу замовкла. Я обійшла Олександра і подивилася на Сіту. Вона стояла, скромно схиливши голову, як його належить молодій дівчині. Спина рівна, руки складені перед собою в замок. Батьки добре нас виховали. Я б навіть запишалася сестрою, якби не почула голос Олександра, який хоч і звучав тихо, але був наскрізь просоченим зловісним шипінням:                       

   — Ніч Кривавого Місяця настане сьогодні, а після цього ваша сестра, чарівна Сіта, вирушить у храм Мооду, і ви зможете безперешкодно носити її сукні, — він зробив паузу, а я, подивившись на нього, побачила, як чоловік стримує гнів. — Невже є така гостра потреба одягати його зараз?                           

   І тільки зараз я побачила, що на сестрі справді моя сукня. Вона й раніше приміряла їх. А я ніколи не перешкоджала, однаково це переважно були подарунки сенату та знаті обраниці, але радості мені жоден з них не приносив. Але як наш гість зрозумів, що одяг на сестрі мій?                                             

   Я особисто вибирав подарунки для обраниці, — сказав Олександр, ніби почувши моє запитання, що не прозвучало. — І пам'ятаю кожну сукню, яку вибрав для вас, Ташо. Ця, — він вказав на Сіту, — була третьою.